Минулого тижня, у розділі Хаазину, Мойсей навчав ізраїльтян пророчій пісні (ширі), яка передбачала історію Ізраїлю та попереджала людей не збиватися зі шляху, яким Бог велів їм іти. Тепер, перед своєю смертю, Мойсей хотів благословити коліна Ізраїлеві та віддати хвалу Господу за опіку над молодим народом.
Частина Тори на цьому тижні (читається під час Симхат Тори) називається Везот Габраха («Це благословення») і є останньою частиною всієї Тори. Прочитавши цю частину, ми «перемотуємо сувій» назад, щоб почати з Берешит — тобто почати читати сувій заново. Ми робимо це щороку, бо Талмуд-Тора — вивчення Тори — є циклічним читанням, яке дає можливість краще розуміти Писання, зокрема й Новий Заповіт.
Цікаво, що перша буква Тори — Бет (בּ) у слові берешит (בְּרֵאשִׁית), а остання буква Тори — Ламед (ל) у слові Ізраїль (יִשְׂרָאֵל). З’єднавши їх, отримуємо слово «lev» (לֵב) — «серце», що символізує, що вся Тора — від першої до останньої букви — відкриває серце та любов Бога.
Везот Габраха містить останні слова Мойсея до народу перед його смертю на горі Нево в Моавській землі. Згідно з мідрашем, коли Бог сказав Мойсею готуватися залишити цей світ, він звернувся до Бога: «Почекай, поки я благословлю Ізраїль. Все моє життя вони терпіли мене, бо я постійно наставляв їх боятися Бога і виконувати заповіді. Я не хочу залишати цей світ, поки не благословлю їх» («Легенди євреїв», Гінзберг).
Тому розділ починається словами: «Ось благословення (וְזאת הַבְּרָכָה), яким Мойсей, людина Божа (אִישׁ הָאֱלהִים), благословив синів Ізраїлевих перед смертю своєю» (Втор. 33:1). Неясно, чи було це благословення пізніше додано до Книги Второзаконня писцем, чи Мойсей написав про себе в третій особі; проте благословення починається поетичною метафорою Бога, що сяє Божественним Світлом із Синаю: «Господь прийшов із Синаю і пробудився (זָרַח), відкрився їм від Сеїра; він сяяв з гори Паран; прийшов від десяти тисяч святих з вогнем пізнання (אֵשׁ דָּת) у правій руці» (Втор. 33:2).
Благословення продовжується підтвердженням того, що Боже об’явлення ґрунтується на Його любові: «Так, Він плекав (חָבַב) свій народ, усі його святі були в Його руці; тому вони йшли вашими шляхами, отримуючи слова від вас, коли Мойсей наказав нам Тору як спадщину (מוֹרָשָׁה) для зібрання Якова» (Втор. 33:3-4). За мудрецями, слово «спадщина» (мораша) означає духовну, а не фізичну спадщину, що існуватиме вічно. Маймонід уточнює, що цей вірш стосується «зібрання» (קְהִלָּה) Якова, а не лише фізичних нащадків єврейського народу. Це означає, що Тора стане спадщиною для всіх, хто входить у зібрання з Яковом. Отже, всі, хто «привитий» до Ізраїлю, є членами «громади Божої» (Ів. 10:16; Рим. 11:16-24).
Об’явлення на Синаї було коронацією Бога як люблячого Царя Ізраїлю: «Таким чином, Господь став царем в Іешуруні (יְשֻׁרוּן, поетична назва Ізраїлю, від глаголу yashar — «прямий» або «благочестивий»), коли голови народу були зібрані, усі коліна Ізраїлеві разом» (Втор. 33:5). Мудреці дискутують, чому Мойсей благословив коліна саме в цьому порядку і чому не згадано коліно Симеона (пор. Бут. 49:1-28).
Нахманіди зазначають, що порядок благословень був пророчим і відповідав майбутньому розселення колін. Наприклад, Рувим згадується першим, бо він був першим коліном, що оселилося в Галааді, на схід від Йордану (Нав. 13:15-23). Далі згадується Юда, бо він першим поселився в Обіцяній Землі (Нав. 15; Суд. 1:2). Щодо Симеона, його відсутність пов’язана з інцидентом у Сихемі, коли Леві та Симеон жорстоко помстилися за зґвалтування їхньої сестри Діни (Бут. 34).
Коліно Левія піддалося тешуві (як зазначено у Втор. 33:9, бо вони відмовилися брати участь у гріху Золотого Тільця), а коліно Симеона — ні. Коліно Симеона пізніше було асимільоване іншими колінами Ізраїлю й не мало власної території, тоді як коліно Левія стало мандрівним коліном учителів Тори (Втор. 33:10).
Мойсей продовжує благословляти решту колін, завершуючи словами: «Блаженний ти, Ізраїлю! Хто подібний тобі, народе, що охороняється Господом, Який є щитом твоїм і мечем слави твоєї? Твої вороги раболепствує тобі, і ти попираєш їх» (Втор. 33:29).
Благословивши коліна, Мойсей піднявся з рівнин Моава на гору Нево, де Господь надзвичайним чином відкрив йому всю Обіцяну Землю. Побачивши її славу, Господь сказав: «Ось земля, про яку Я обіцяв Авраамові, Ісааку й Якову, говорячи: “Я віддам її твоєму потомству”. Я дозволив тобі бачити її очима, але ти не ввійдеш у неї» (Втор. 34:4).
Мідраш розповідає, що Мойсей сперечався з Богом за своє життя, прагнучи відмінити попередній наказ, звертаючись до Тринадцяти Атрибутів Милосердя, прихованих у Імені ЯХВХ (יהוה). Бог відхилив його прохання через шість серйозних гріхів Мойсея. Він спершу відмовився звільняти ізраїльтян (Вих. 4:13), а потім дорікав Богові за важкі умови для народу (Вих. 5:23). Після Виходу Мойсей двічі випробовував Бога під час повстання Кораха (Чис. 16:29-30) і в двох випадках наклепав на людей (Чис. 20:10; 32:14). Через це йому було заборонено входити в Обіцяну Землю, і він помер на горі Нево в Моавській землі: «Мойсею було сто двадцять років, коли він помер; але зір його не помутнів, і сила його не ослабла. І оплакували Мойсея сини Ізраїлеві на рівнинах Моаву тридцять днів. Пройшли дні плачу та жалоби за Мойсеєм» (Втор. 34:7-8).
Сам Бог поховав Мойсея в невідомому місці. Згідно з єврейською традицією, він помер 7-го Адара.
Після цього Ісус, син Навина, став наступником Мойсея, і Тора підсумовує: «Не було в Ізраїлі пророка такого, як Мойсей, якого Господь знав лицем до лиця… і по сильній руці й великим чудесам, що Мойсей здійснив перед очима всього Ізраїлю» (Втор. 34:10-12).
Ізраїль оплакував Мойсея 30 днів на рівнинах Моава (Втор. 34:8), а Книга Ісуса Навина починається з Божого наказу провести народ через Йордан після скорботи (Нав. 1:1-5). Мудреці вважали, що Ізраїлю знадобилося три дні, щоб перейти Йордан, починаючи з 10-го Нісана (Нав. 4:19). Відраховуючи 33 дні, ми повертаємося до дати 7-го Адара.
Яшер Коах!
Останній вірш кожної книги Тори збирає громаду стоячи. Потім чтець Тори подає сигнал, і громада вигукує: Хазак, хазак, ве-ніт хазек (חָזַק חָזַק וְנִתְחַזֵּק) — «Будь міцним, будь міцним, і всі ми зміцнімося!» Це крик підтримки, щоб продовжувати читання наступної книги й повертатися до неї знову. Вивчення Тори — це «безкінечне коло», де ми сподіваємося розглядати все більше Божої істини.
Воскликування «Яшер Коах!» (יָשֶׁר כּחַ) означає «Прямої сили тобі!» — його промовляють людям, які досягли успіху у вивченні Тори. Тим, хто вивчав Тору протягом року, бажаємо від серця: «Яшер Коах!». Після завершення річного циклу читання Тори часто влаштовують святкову вечерю (сіюм: סִיּוּם), присвячену завершенню вивчення тексту. Вивчення Тори — велика радість, оскільки відкриває істину та допомагає зрозуміти Господа Слави. Як сказав цар Давид: «Ти покажеш мені шлях життя (ארַח חַיִּים); повноту радості перед обличчям Твоїм (שִׂמְחָה); блаженство в десниці Твоїй навіки» (Пс. 15:11).
Гафтара на Везот Габраха відображає початок лідерства Ісуса Навина, як прямого наступника Мойсея. Господь особисто доручив йому «бути твердим і мужнім» (chazak ve’ematz) не менше трьох разів і завершив доручення цими словами.
Після цього Ісус Навин наказав лідерам підготуватися до завоювання Обіцяної Землі згідно з Божими вказівками.
Читання останньої глави Нового Заповіту дає бачення «небесного Єрусалиму» та Ріки Води Життя, що тече через місто від престолу Бога та Агнця. «Втрачений рай» відновлюється любов’ю та благодаттю Господа Бога Ізраїлю.
Минулого тижня, у розділі Хаазину, Мойсей навчав ізраїльтян пророчій пісні (ширі), яка передбачала історію Ізраїлю та попереджала людей не збиватися зі шляху, яким Бог велів їм іти. Тепер, перед своєю смертю, Мойсей хотів благословити коліна Ізраїлеві та віддати хвалу Господу за опіку над молодим народом.
Частина Тори на цьому тижні (читається під час Симхат Тори) називається Везот Габраха («Це благословення») і є останньою частиною всієї Тори. Прочитавши цю частину, ми «перемотуємо сувій» назад, щоб почати з Берешит — тобто почати читати сувій заново. Ми робимо це щороку, бо Талмуд-Тора — вивчення Тори — є циклічним читанням, яке дає можливість краще розуміти Писання, зокрема й Новий Заповіт.
Цікаво, що перша буква Тори — Бет (בּ) у слові берешит (בְּרֵאשִׁית), а остання буква Тори — Ламед (ל) у слові Ізраїль (יִשְׂרָאֵל). З’єднавши їх, отримуємо слово «lev» (לֵב) — «серце», що символізує, що вся Тора — від першої до останньої букви — відкриває серце та любов Бога.
Везот Габраха містить останні слова Мойсея до народу перед його смертю на горі Нево в Моавській землі. Згідно з мідрашем, коли Бог сказав Мойсею готуватися залишити цей світ, він звернувся до Бога: «Почекай, поки я благословлю Ізраїль. Все моє життя вони терпіли мене, бо я постійно наставляв їх боятися Бога і виконувати заповіді. Я не хочу залишати цей світ, поки не благословлю їх» («Легенди євреїв», Гінзберг).
Тому розділ починається словами: «Ось благословення (וְזאת הַבְּרָכָה), яким Мойсей, людина Божа (אִישׁ הָאֱלהִים), благословив синів Ізраїлевих перед смертю своєю» (Втор. 33:1). Неясно, чи було це благословення пізніше додано до Книги Второзаконня писцем, чи Мойсей написав про себе в третій особі; проте благословення починається поетичною метафорою Бога, що сяє Божественним Світлом із Синаю: «Господь прийшов із Синаю і пробудився (זָרַח), відкрився їм від Сеїра; він сяяв з гори Паран; прийшов від десяти тисяч святих з вогнем пізнання (אֵשׁ דָּת) у правій руці» (Втор. 33:2).
Благословення продовжується підтвердженням того, що Боже об’явлення ґрунтується на Його любові: «Так, Він плекав (חָבַב) свій народ, усі його святі були в Його руці; тому вони йшли вашими шляхами, отримуючи слова від вас, коли Мойсей наказав нам Тору як спадщину (מוֹרָשָׁה) для зібрання Якова» (Втор. 33:3-4). За мудрецями, слово «спадщина» (мораша) означає духовну, а не фізичну спадщину, що існуватиме вічно. Маймонід уточнює, що цей вірш стосується «зібрання» (קְהִלָּה) Якова, а не лише фізичних нащадків єврейського народу. Це означає, що Тора стане спадщиною для всіх, хто входить у зібрання з Яковом. Отже, всі, хто «привитий» до Ізраїлю, є членами «громади Божої» (Ів. 10:16; Рим. 11:16-24).
Об’явлення на Синаї було коронацією Бога як люблячого Царя Ізраїлю: «Таким чином, Господь став царем в Іешуруні (יְשֻׁרוּן, поетична назва Ізраїлю, від глаголу yashar — «прямий» або «благочестивий»), коли голови народу були зібрані, усі коліна Ізраїлеві разом» (Втор. 33:5). Мудреці дискутують, чому Мойсей благословив коліна саме в цьому порядку і чому не згадано коліно Симеона (пор. Бут. 49:1-28).
Нахманіди зазначають, що порядок благословень був пророчим і відповідав майбутньому розселення колін. Наприклад, Рувим згадується першим, бо він був першим коліном, що оселилося в Галааді, на схід від Йордану (Нав. 13:15-23). Далі згадується Юда, бо він першим поселився в Обіцяній Землі (Нав. 15; Суд. 1:2). Щодо Симеона, його відсутність пов’язана з інцидентом у Сихемі, коли Леві та Симеон жорстоко помстилися за зґвалтування їхньої сестри Діни (Бут. 34).
Коліно Левія піддалося тешуві (як зазначено у Втор. 33:9, бо вони відмовилися брати участь у гріху Золотого Тільця), а коліно Симеона — ні. Коліно Симеона пізніше було асимільоване іншими колінами Ізраїлю й не мало власної території, тоді як коліно Левія стало мандрівним коліном учителів Тори (Втор. 33:10).
Мойсей продовжує благословляти решту колін, завершуючи словами: «Блаженний ти, Ізраїлю! Хто подібний тобі, народе, що охороняється Господом, Який є щитом твоїм і мечем слави твоєї? Твої вороги раболепствує тобі, і ти попираєш їх» (Втор. 33:29).
Благословивши коліна, Мойсей піднявся з рівнин Моава на гору Нево, де Господь надзвичайним чином відкрив йому всю Обіцяну Землю. Побачивши її славу, Господь сказав: «Ось земля, про яку Я обіцяв Авраамові, Ісааку й Якову, говорячи: “Я віддам її твоєму потомству”. Я дозволив тобі бачити її очима, але ти не ввійдеш у неї» (Втор. 34:4).
Мідраш розповідає, що Мойсей сперечався з Богом за своє життя, прагнучи відмінити попередній наказ, звертаючись до Тринадцяти Атрибутів Милосердя, прихованих у Імені ЯХВХ (יהוה). Бог відхилив його прохання через шість серйозних гріхів Мойсея. Він спершу відмовився звільняти ізраїльтян (Вих. 4:13), а потім дорікав Богові за важкі умови для народу (Вих. 5:23). Після Виходу Мойсей двічі випробовував Бога під час повстання Кораха (Чис. 16:29-30) і в двох випадках наклепав на людей (Чис. 20:10; 32:14). Через це йому було заборонено входити в Обіцяну Землю, і він помер на горі Нево в Моавській землі: «Мойсею було сто двадцять років, коли він помер; але зір його не помутнів, і сила його не ослабла. І оплакували Мойсея сини Ізраїлеві на рівнинах Моаву тридцять днів. Пройшли дні плачу та жалоби за Мойсеєм» (Втор. 34:7-8).
Сам Бог поховав Мойсея в невідомому місці. Згідно з єврейською традицією, він помер 7-го Адара.
Після цього Ісус, син Навина, став наступником Мойсея, і Тора підсумовує: «Не було в Ізраїлі пророка такого, як Мойсей, якого Господь знав лицем до лиця… і по сильній руці й великим чудесам, що Мойсей здійснив перед очима всього Ізраїлю» (Втор. 34:10-12).
Ізраїль оплакував Мойсея 30 днів на рівнинах Моава (Втор. 34:8), а Книга Ісуса Навина починається з Божого наказу провести народ через Йордан після скорботи (Нав. 1:1-5). Мудреці вважали, що Ізраїлю знадобилося три дні, щоб перейти Йордан, починаючи з 10-го Нісана (Нав. 4:19). Відраховуючи 33 дні, ми повертаємося до дати 7-го Адара.
Яшер Коах!
Останній вірш кожної книги Тори збирає громаду стоячи. Потім чтець Тори подає сигнал, і громада вигукує: Хазак, хазак, ве-ніт хазек (חָזַק חָזַק וְנִתְחַזֵּק) — «Будь міцним, будь міцним, і всі ми зміцнімося!» Це крик підтримки, щоб продовжувати читання наступної книги й повертатися до неї знову. Вивчення Тори — це «безкінечне коло», де ми сподіваємося розглядати все більше Божої істини.
Воскликування «Яшер Коах!» (יָשֶׁר כּחַ) означає «Прямої сили тобі!» — його промовляють людям, які досягли успіху у вивченні Тори. Тим, хто вивчав Тору протягом року, бажаємо від серця: «Яшер Коах!». Після завершення річного циклу читання Тори часто влаштовують святкову вечерю (сіюм: סִיּוּם), присвячену завершенню вивчення тексту. Вивчення Тори — велика радість, оскільки відкриває істину та допомагає зрозуміти Господа Слави. Як сказав цар Давид: «Ти покажеш мені шлях життя (ארַח חַיִּים); повноту радості перед обличчям Твоїм (שִׂמְחָה); блаженство в десниці Твоїй навіки» (Пс. 15:11).
Гафтара на Везот Габраха відображає початок лідерства Ісуса Навина, як прямого наступника Мойсея. Господь особисто доручив йому «бути твердим і мужнім» (chazak ve’ematz) не менше трьох разів і завершив доручення цими словами.
Після цього Ісус Навин наказав лідерам підготуватися до завоювання Обіцяної Землі згідно з Божими вказівками.
Читання останньої глави Нового Заповіту дає бачення «небесного Єрусалиму» та Ріки Води Життя, що тече через місто від престолу Бога та Агнця. «Втрачений рай» відновлюється любов’ю та благодаттю Господа Бога Ізраїлю.
