У цій тижневій главі Мойсей продовжує свою останню промову.

Глава починається із заклику слухатися законів, виконувати їх і берегти їх. Таке послухання принесе народові лише благословення, яке проявиться в усіх сферах життя — у праці, у домі, у сім’ї та з дітьми.

Більше того, ізраїльтяни не мали б жодних хвороб чи інших труднощів і жили б краще за всі інші народи землі, якби цілковито слухалися волі Божої.

Крім того, народ мав позбутися страху перед сімома народами Ханаану, що залишилися. Вони не повинні були боятися їх, а мали вигнати їх із землі, покладаючись на Господа.

Взагалі Мойсей часто пов’язує віру в майбутньому з пам’яттю про минуле.

Чим більше ти пам’ятаєш, як вірний був Господь до тебе в минулому, тим більше віри маєш у Нього на майбутнє.

Народ повинен був пам’ятати, що Господь дає їм цю землю не тому, що вони — найкращі, а тому, що Він вирішив використати їх як жезл Свого суду над ханаанськими народами.

Інакше кажучи, пишатися тут нічим, а дякувати — є за що.

На всякий випадок, щоб народ не загордився, Мойсей нагадав їм усі ті гріхи, які ізраїльтяни вчинили вже після того, як пізнали Бога своїх батьків і отримали від Нього заповіді.

У світлі всього цього народ має величезну вдячність Богові за Його милість — і до наших праотців, і до нас самих!

Гафтара до цієї глави називається Другою гафтарою утішення. Вона починається словами скорботи про те, що Господь, здавалося, покинув Свій народ і Свій город.

Але Господь відповідає чудовою метафорою Своєї любові до Ізраїлю — любов’ю, яка сильніша, ніж любов матері до власної дитини!

У кінці Гафтари міститься месіанське пророцтво про Йешуа — обов’язково прочитайте його!

Новий Заповіт подає нам ідеальні приклади послуху, віри й любові.

Йешуа виявляє Свій послух Отцеві, відмовляючись від мирських і диявольських спокус заради служіння Йому.

Своєю смертю за нас Він довів Свою безмежну любов.

А віра — це така тендітна матерія, яку найкраще видно на прикладах «героїв віри» — звичайних людей, які довірили все своє життя в руки живого Бога.

‍