У цій тижневій главі Мойсей завершує переказ законів постановою про перші плоди (біккурім), які мали приноситися священникам у святиню.
Кожен землероб повинен був прийти до святині з найкращими плодами свого врожаю. У скинії (а пізніше — у Храмі) кожна родина приносила священникові кошик із першими плодами. Священник здіймав його у семи напрямках, а потім клав перед жертовником.
Після цього Мойсей переходить до закону про десятину.
Десятина — тобто десята частина врожаю або будь-якого іншого результату праці ізраїльтянина — призначалася священникам і левитам.
Ще одна десятина з решти врожаю відкладалася для використання у святині під час свят, а в третій і шостий роки семирічного шабатнього циклу — роздавалася нужденним.
Система принесення десятин ґрунтувалася на «чесному слові» і не перебувала під контролем священників. Проте кожен розумів, що Бог усе бачить і неодмінно виконає Свої обітниці — як благословення, так і покарання.
Далі Мойсей наказав народові збудувати жертовник, на якому були б висічені закони, яких люди мали дотримуватися, увійшовши до Обіцяної землі.
Після цього народ мав принести жертви на честь свого входу, нарешті, у землю обітовану.
Потім Мойсей поділив народ на дві частини, щоб кожна з них проголосила благословення і прокляття.
Чим частіше вимовляєш текст уголос, тим краще його запам’ятовуєш — це очевидно.
Оскільки ні кишенькових комп’ютерів, ні будь-яких інших зручних носіїв інформації тоді не існувало (каменні скрижалі не рахуються 🙂), народ саме так міг допомогти собі запам’ятати благословення і прокляття, які Господь поставив перед ними на вибір.
У певному сенсі цей ритуал був другим «матан Тора» — тобто повторним прийняттям Тори в Обіцяній землі, адже покоління, що тепер промовляло ці обітниці, не було присутнє при даруванні самої Тори, а їхні батьки вже померли в пустелі.
Гафтара до цієї тижневої глави — шоста з Гафарот утішення.
Вона описує Небесний Єрусалим за 60-ю главою книги пророка Ісаї. Там також йдеться про воскресіння багатьох праведників, які знову зберуться разом як народ Божий.
У Новому Заповіті говориться, що останок Ізраїлю — тобто євреї та неєвреї, прищеплені до дерева Месії й тому учасники Нового Заповіту Господа — отримують усі духовні благословення.
Це ж підтверджується і в Посланні до Римлян, де досить докладно пояснюються причини, з яких вибраний народ залишається вибраним, але до нього долучаються вибрані з інших народів.
А Книга Об’явлення підкреслює слова з Гафтари, чудово описуючи Небесний Єрусалим, де житимуть усі, хто отримав нове життя.
У цій тижневій главі Мойсей завершує переказ законів постановою про перші плоди (біккурім), які мали приноситися священникам у святиню.
Кожен землероб повинен був прийти до святині з найкращими плодами свого врожаю. У скинії (а пізніше — у Храмі) кожна родина приносила священникові кошик із першими плодами. Священник здіймав його у семи напрямках, а потім клав перед жертовником.
Після цього Мойсей переходить до закону про десятину.
Десятина — тобто десята частина врожаю або будь-якого іншого результату праці ізраїльтянина — призначалася священникам і левитам.
Ще одна десятина з решти врожаю відкладалася для використання у святині під час свят, а в третій і шостий роки семирічного шабатнього циклу — роздавалася нужденним.
Система принесення десятин ґрунтувалася на «чесному слові» і не перебувала під контролем священників. Проте кожен розумів, що Бог усе бачить і неодмінно виконає Свої обітниці — як благословення, так і покарання.
Далі Мойсей наказав народові збудувати жертовник, на якому були б висічені закони, яких люди мали дотримуватися, увійшовши до Обіцяної землі.
Після цього народ мав принести жертви на честь свого входу, нарешті, у землю обітовану.
Потім Мойсей поділив народ на дві частини, щоб кожна з них проголосила благословення і прокляття.
Чим частіше вимовляєш текст уголос, тим краще його запам’ятовуєш — це очевидно.
Оскільки ні кишенькових комп’ютерів, ні будь-яких інших зручних носіїв інформації тоді не існувало (каменні скрижалі не рахуються 🙂), народ саме так міг допомогти собі запам’ятати благословення і прокляття, які Господь поставив перед ними на вибір.
У певному сенсі цей ритуал був другим «матан Тора» — тобто повторним прийняттям Тори в Обіцяній землі, адже покоління, що тепер промовляло ці обітниці, не було присутнє при даруванні самої Тори, а їхні батьки вже померли в пустелі.
Гафтара до цієї тижневої глави — шоста з Гафарот утішення.
Вона описує Небесний Єрусалим за 60-ю главою книги пророка Ісаї. Там також йдеться про воскресіння багатьох праведників, які знову зберуться разом як народ Божий.
У Новому Заповіті говориться, що останок Ізраїлю — тобто євреї та неєвреї, прищеплені до дерева Месії й тому учасники Нового Заповіту Господа — отримують усі духовні благословення.
Це ж підтверджується і в Посланні до Римлян, де досить докладно пояснюються причини, з яких вибраний народ залишається вибраним, але до нього долучаються вибрані з інших народів.
А Книга Об’явлення підкреслює слова з Гафтари, чудово описуючи Небесний Єрусалим, де житимуть усі, хто отримав нове життя.
