Ця тижнева глава починається із заклику до Ізраїлю обрати послух Господнім заповідям. Ізраїльтянам пропонується вибір: благословення за послух або прокляття за непослух.

Цікаво, як легко нам сьогодні зробити цей вибір за них — і як важко робити той самий вибір щодня у власному житті!

У цьому самому заклику ми бачимо, як давно Господь виявляє повагу до свобідної волі людини.

До речі, у цьому вірші слово «дивись» (у синодальному перекладі «ось») стоїть в однині, а слово «вам» — у множині.

Єврейська традиція пояснює це тим, що кожна людина має пам’ятати: її особистий вибір завжди впливає на життя всього суспільства — клаль Ісраель («усього Ізраїлю»).

Оскільки в Ханаані було дуже поширене різне ідолопоклонство, народові наказано знищити всі місця поклоніння ідолам. Їхнє служіння Господу не повинно було навіть віддалено нагадувати служіння язичників своїм богам.

Більше того, на противагу численним місцям ідолопоклонства, Бог пообіцяв вказати одне-єдине місце для правильного поклоніння Йому.

Далі буквально одним віршем забороняється вживати в їжу кров.

Пояснення просте — у ній душа тварини, хоча це не розкриває всієї суті.

Дослідники та вчені сперечаються, чому Бог заборонив це, — і, найімовірніше, причин існує багато, і Бог знає їх усі 🙂

Одна з історичних версій полягає в тому, що єгипетські жерці пили кров тварин, щоб «побачити майбутнє».

Далі йде особливе застереження щодо лжепророків.

Жодні чуда й знамення не повинні відводити народ від Бога, якими б вражаючими вони не здавалися.

Ми, люди, маємо обмежене знання про духовний світ, тому маємо просто вірити тому, що говорить Бог:

усі ворожбити, провісники, екстрасенси, чаклуни, викликачі духів мертвих тощо — огидні в очах Божих.

Причому настільки огидні, що Бог допускає покарання їх смертю.

Кожен сьомий рік життя в землі Ізраїлю мав бути роком спочинку для землі.

Крім того, у цей рік «закривалися» всі борги одного єврея перед іншим.

Якщо єврей не встигав повернути борг до настання сьомого року, цей борг прощався.

Набагато пізніше, коли Гілель помітив, що люди перестали позичати гроші один одному напередодні сьомого року, він постановив, щоб усі борги все ж виплачувалися навіть у сьомий рік.

Він пояснював це тим, що кредитор може формально пробачити борг, але це не означає, що боржник звільняється від морального обов’язку його віддати.

Далі глава перераховує закони про крадіжки та відшкодування за них; про первістків; а також про шалош регалім — три великі свята, коли все чоловіче населення Ізраїлю повинно було збиратися в одному місці, де спочатку стояла скинія, а згодом — Храм.

Це свята Песах (Пасха), Шавуот (П’ятидесятниця) і Суккот (Свято Кущів).

Гафтара до цієї тижневої глави є третьою з Гафарот утішення.

Вона нагадує, що навіть у разі повного зруйнування Єрусалима й розсіяння синів Ізраїля Господь усе одно збере нас у Своїй землі.

Для цього потрібно лише одне — щиро навернутися до Нього всім серцем.

Новий Заповіт надає нового значення одному з трьох великих свят (шалош регалім) — Суккот.

Він говорить про «живу воду», яка може втамувати найглибшу спрагу людської душі.

У Новому Заповіті також суворо засуджується спілкування з різного роду ворожбитами та «духами».

Про це говорять різні апостоли — і про це маємо говорити й ми людям навколо нас, які вважають, що віра в Бога і віра в «духовний світ» — це одне й те саме.