Друга книга Тори українською називається «Вихід». Ця назва походить із грецького перекладу рабиністичної назви цієї книги — «Сефер йециат Міцраїм» («Книга виходу з Єгипту»). Але в єврейській традиції прийнято називати книги Тори за першим значущим словом у тексті, тому ця книга називається «Шмот» — «Імена».
Цей тижневий уривок також називається «Шмот». Він продовжує оповідь там, де її завершила остання глава книги Берешит — зі списку нащадків Якова, які прийшли з ним жити до Єгипту.
Після смерті Йосипа та всіх його братів (останнім помер Леві у віці 137 років) в Єгипті зійшов на престол новий фараон, який не визнавав внеску Йосипа в розвиток країни. Бачачи загрозу у зростанні кількості євреїв і побоюючись, що вони можуть приєднатися до ворогів і скинути його з трону, цей фараон запровадив політику рабської праці для євреїв. Саме в цей період рабами-євреями було збудовано єгипетські міста Пітом (Пітон) та Раамсес (Рамсес).
Нині вчені дискутують, чи був цим фараоном Тутмос III чи Рамсес II, на надгробному обеліску якого зазначено: «Рамсес збудований азійськими, семітськими (єврейськими) рабами». Попри утиски, єврейське населення Єгипту продовжувало неухильно зростати, що спонукало фараона видати новий указ: усіх новонароджених єврейських хлопчиків кидати в річку.
Єврейська традиція вважає, що цей наказ не був випадковим. Річку Ніл вважали священною, єгиптяни поклонялися їй як божеству. Тому новонароджені єврейські немовлята ставали своєрідною жертвою для умилостивлення бога річки. Саме в цей важкий час народжується Мойсей — великий визволитель єврейського народу.
Мудрість його матері, кмітливість сестри та, звісно, Боже втручання спершу рятують його від смерті в дитинстві, а згодом приводять у сам дім фараона як прийомного сина дочки фараона. Ім’я Моше йому дала саме дочка фараона. Тут відбувається гра слів: «маша» — «рятувати» і «Моше» — справжнє ім’я Мойсея.
Мойсей кілька разів називає себе «косноязичним» — «кевад пе» і «кевад лашон». Ми не знаємо, чи це означало, що він німіє від страху, коли потрібно було говорити перед людьми, чи мав фізичну ваду мовлення. Але в Талмуді є цікавий мідраш, який пояснює це з традиційної точки зору. Мідраш розповідає (Шмот Раба 1:31), що одного разу маленький Мойсей зірвав із голови фараона золоту корону й кинув її на землю.
Фараон вирішив перевірити, чи зробив він це навмисно: якщо так — його вб’ють, якщо випадково — залишать живим. Перед Мойсеєм поклали шматок золота й палаюче вугілля. Мойсей потягнувся до золота, але ангел Господній штовхнув його руку — і дитина схопила вугілля. Обпікшись, він поклав руку до рота, і опік поширився на губи та язик. Відтоді Мойсей не міг чітко вимовляти слова — став «косноязичним», але уникнув неминучої смерті.
Ставши дорослим і побачивши тяжкі умови життя свого народу, Мойсей не стримався й убив єгипетського наглядача, який знущався з людей. Побоюючись покарання, він утік на південний схід — у Мідіянську землю. Там він став пастухом, одружився й прожив сорок років, аж поки одного дня до нього не з’явився «малах Адонай» — Ангел Господній і не покликав його на служіння.
Їхній діалог у той день відкриває справжню Божу милість, адже якщо в молодості Мойсей, можливо, і мав думки про повернення та помсту, то тепер він був спокійним пастухом і не бачив себе в ролі лідера цілого народу. Зрештою, отримавши дозвіл говорити через свого брата Аарона, Мойсей вирушив до Єгипту.
Ймовірно, на той час Мойсей уже не дуже дотримувався єврейських законів, адже обрізання його молодшому синові довелося зробити дружині просто в дорозі, інакше Господь збирався його вбити. Мойсей і Аарон, який вийшов йому назустріч, прийшли до Єгипту й зібрали всіх старійшин Ізраїля. Після кількох знамен народ повірив їм і відправив до фараона з проханням про мирний вихід.
Але миру не сталося. Фараон не лише не відпустив ізраїльтян, а й погіршив умови їхньої праці, чим викликав гнів народу на Мойсея й Аарона.
Мойсей вчинив мудро — він не сперечався ні з народом, ні з фараоном, а звернувся безпосередньо до Бога та продовжив виконувати Його настанови.
ГАФТАРА на цей тижневий уривок відрізняється в ашкеназів і сефардів. Ашкенази читають два уривки з книги пророка Ісаї, де йдеться про «ахаріт га-ямім» («кінець днів»), коли «укорениться Яків, дасть паросток і розквітне Ізраїль; і наповниться плодами вся земля». У той день Господь збере кожного єврея та приведе в землю, обіцяну Аврааму («від великої ріки до потоку Єгипетського»).
Як Вихід розповідає про визволення й повернення додому, так і ці уривки з книги Ісаї говорять про те саме: «І буде того дня: засурмить велика сурма, і прийдуть загублені в Ассирійській землі та вигнанці з Єгипту й поклоняться Господу на святій горі в Єрусалимі».
Проте перед цим Єфрем та Єрусалим будуть суджені, а решта, хто знає Господа, говоритимуть «лепечущими устами» і «чужою мовою».
Сефарди цього тижня читають початок книги пророка Єремії, де розповідається про те, як Господь обрав його пророком «від утроби матері» і дав йому перші два пророцтва з поясненнями.
У НОВОМУ ЗАПОВІТІ є багато посилань на ідеї, співзвучні цьому уривку. У Діях 7:17–35 Стефан коротко переповідає ті ж події, що описані в Шмот. Далі Стефан каже, що сам Мойсей пророкував про Месію як про «пророка, подібного до нього». А в Посланні до Євреїв пояснюється, що все, що відбувалося в житті Мойсея, сталося з волі Божої та через віру.
У нашому житті також ніщо не відбувається без любові та втручання нашого Небесного Отця — і це усвідомлення полегшує життя.
Друга книга Тори українською називається «Вихід». Ця назва походить із грецького перекладу рабиністичної назви цієї книги — «Сефер йециат Міцраїм» («Книга виходу з Єгипту»). Але в єврейській традиції прийнято називати книги Тори за першим значущим словом у тексті, тому ця книга називається «Шмот» — «Імена».
Цей тижневий уривок також називається «Шмот». Він продовжує оповідь там, де її завершила остання глава книги Берешит — зі списку нащадків Якова, які прийшли з ним жити до Єгипту.
Після смерті Йосипа та всіх його братів (останнім помер Леві у віці 137 років) в Єгипті зійшов на престол новий фараон, який не визнавав внеску Йосипа в розвиток країни. Бачачи загрозу у зростанні кількості євреїв і побоюючись, що вони можуть приєднатися до ворогів і скинути його з трону, цей фараон запровадив політику рабської праці для євреїв. Саме в цей період рабами-євреями було збудовано єгипетські міста Пітом (Пітон) та Раамсес (Рамсес).
Нині вчені дискутують, чи був цим фараоном Тутмос III чи Рамсес II, на надгробному обеліску якого зазначено: «Рамсес збудований азійськими, семітськими (єврейськими) рабами». Попри утиски, єврейське населення Єгипту продовжувало неухильно зростати, що спонукало фараона видати новий указ: усіх новонароджених єврейських хлопчиків кидати в річку.
Єврейська традиція вважає, що цей наказ не був випадковим. Річку Ніл вважали священною, єгиптяни поклонялися їй як божеству. Тому новонароджені єврейські немовлята ставали своєрідною жертвою для умилостивлення бога річки. Саме в цей важкий час народжується Мойсей — великий визволитель єврейського народу.
Мудрість його матері, кмітливість сестри та, звісно, Боже втручання спершу рятують його від смерті в дитинстві, а згодом приводять у сам дім фараона як прийомного сина дочки фараона. Ім’я Моше йому дала саме дочка фараона. Тут відбувається гра слів: «маша» — «рятувати» і «Моше» — справжнє ім’я Мойсея.
Мойсей кілька разів називає себе «косноязичним» — «кевад пе» і «кевад лашон». Ми не знаємо, чи це означало, що він німіє від страху, коли потрібно було говорити перед людьми, чи мав фізичну ваду мовлення. Але в Талмуді є цікавий мідраш, який пояснює це з традиційної точки зору. Мідраш розповідає (Шмот Раба 1:31), що одного разу маленький Мойсей зірвав із голови фараона золоту корону й кинув її на землю.
Фараон вирішив перевірити, чи зробив він це навмисно: якщо так — його вб’ють, якщо випадково — залишать живим. Перед Мойсеєм поклали шматок золота й палаюче вугілля. Мойсей потягнувся до золота, але ангел Господній штовхнув його руку — і дитина схопила вугілля. Обпікшись, він поклав руку до рота, і опік поширився на губи та язик. Відтоді Мойсей не міг чітко вимовляти слова — став «косноязичним», але уникнув неминучої смерті.
Ставши дорослим і побачивши тяжкі умови життя свого народу, Мойсей не стримався й убив єгипетського наглядача, який знущався з людей. Побоюючись покарання, він утік на південний схід — у Мідіянську землю. Там він став пастухом, одружився й прожив сорок років, аж поки одного дня до нього не з’явився «малах Адонай» — Ангел Господній і не покликав його на служіння.
Їхній діалог у той день відкриває справжню Божу милість, адже якщо в молодості Мойсей, можливо, і мав думки про повернення та помсту, то тепер він був спокійним пастухом і не бачив себе в ролі лідера цілого народу. Зрештою, отримавши дозвіл говорити через свого брата Аарона, Мойсей вирушив до Єгипту.
Ймовірно, на той час Мойсей уже не дуже дотримувався єврейських законів, адже обрізання його молодшому синові довелося зробити дружині просто в дорозі, інакше Господь збирався його вбити. Мойсей і Аарон, який вийшов йому назустріч, прийшли до Єгипту й зібрали всіх старійшин Ізраїля. Після кількох знамен народ повірив їм і відправив до фараона з проханням про мирний вихід.
Але миру не сталося. Фараон не лише не відпустив ізраїльтян, а й погіршив умови їхньої праці, чим викликав гнів народу на Мойсея й Аарона.
Мойсей вчинив мудро — він не сперечався ні з народом, ні з фараоном, а звернувся безпосередньо до Бога та продовжив виконувати Його настанови.
ГАФТАРА на цей тижневий уривок відрізняється в ашкеназів і сефардів. Ашкенази читають два уривки з книги пророка Ісаї, де йдеться про «ахаріт га-ямім» («кінець днів»), коли «укорениться Яків, дасть паросток і розквітне Ізраїль; і наповниться плодами вся земля». У той день Господь збере кожного єврея та приведе в землю, обіцяну Аврааму («від великої ріки до потоку Єгипетського»).
Як Вихід розповідає про визволення й повернення додому, так і ці уривки з книги Ісаї говорять про те саме: «І буде того дня: засурмить велика сурма, і прийдуть загублені в Ассирійській землі та вигнанці з Єгипту й поклоняться Господу на святій горі в Єрусалимі».
Проте перед цим Єфрем та Єрусалим будуть суджені, а решта, хто знає Господа, говоритимуть «лепечущими устами» і «чужою мовою».
Сефарди цього тижня читають початок книги пророка Єремії, де розповідається про те, як Господь обрав його пророком «від утроби матері» і дав йому перші два пророцтва з поясненнями.
У НОВОМУ ЗАПОВІТІ є багато посилань на ідеї, співзвучні цьому уривку. У Діях 7:17–35 Стефан коротко переповідає ті ж події, що описані в Шмот. Далі Стефан каже, що сам Мойсей пророкував про Месію як про «пророка, подібного до нього». А в Посланні до Євреїв пояснюється, що все, що відбувалося в житті Мойсея, сталося з волі Божої та через віру.
У нашому житті також ніщо не відбувається без любові та втручання нашого Небесного Отця — і це усвідомлення полегшує життя.
