Після того як ізраїльтяни нарешті покинули Єгипет, вони не пішли до Ханаану прямим шляхом (через територію, зайняту філістимлянами). Господь повів їх до Ям Суф — Червоного моря, яке, до речі, насправді не «червоне», а «тростинне море». Просто одного разу картограф, який складав карту англійською мовою, помилився в одній літері: замість Reed (тростинне) написав Red (червоне). Так ця назва і закріпилася.
Про чудо з Червоним морем знають, мабуть, усі. Господь розділив води, і народ перейшов через море по сухому дну, а єгиптяни, які погналися за ними, загинули у хвилях, що зімкнулися над ними.
📜 Мідраші описують це чудо дуже яскраво. Море утворило над ізраїльтянами покров, захищаючи їх з усіх боків. Води розступилися на дванадцять проходів, щоб кожне коліно Ізраїлю могло йти окремо — так народ перейшов швидше. Вода залишалася кришталево чистою, і всі могли бачити одне одного.
На світанку весь народ був уже на іншому березі. Побачивши загибель ворогів, Мойсей і його сестра Міріям повели народ у поклонінні та прославленні Господа, Який їх спас.
📖 Мідраш розповідає: коли води розступилися, ангели були готові приєднатися до пісні людей, але Всевишній заборонив їм це робити, поки не проспівають єврейські жінки. Чому саме жінки? Мудреці пояснюють: жінки раділи особливо сильно, адже саме вони найбільше страждали в Єгипті — фараон наказав умертвляти їхніх новонароджених синів.
Після переходу Господь повів Свій народ у пустелю. Але сувора реальність мандрів швидко змусила людей нарікати. Так почалися їхні головні труднощі — поруч із Божими чудесами.
На одному з привалів Господь перетворив гірку воду, непридатну для пиття, на живу та освіжаючу.
Коли закінчилася маца, яку вони взяли з Єгипту, народ знову почав нарікати, навіть бажаючи повернутися назад, аби лише поїсти. Того вечора, після молитви Мойсея, злетіли перепели й укрили стан, а вранці навколо лежала роса. Коли роса зникла, люди побачили «хліб із неба» — манну. Слово манна походить від вигуку «ман гу?» — «що це таке?». Люди ніколи раніше не бачили нічого подібного.
Через деякий час люди звикли до манни та знову почали ремствувати. І Господь знову дав їм чудо — воду зі скелі. Це чудо пізніше стане важливим образом у вченні про Месію — Камінь, що дає живу воду.
Завершується ця глава нападом амалекітян на ізраїльський табір. І тут відбувається нове чудо: битву фізично веде Ісус Навин, але справжній результат вирішується на горі, де Мойсей стоїть з піднятими до неба руками. Поки його руки підняті — Ісус Навин перемагає, коли ж руки опускаються — переважають вороги. Аарон і Хур підтримують руки Мойсея, і до вечора перемога була здобута. Саме з цієї історії походить відомий вислів «опускати руки».
Не будемо їх опускати — ні в молитві, ні в надії, ні в боротьбі з гріхом і старими звичками.
Поведінка жінок після переходу через море так вразила давніх мудреців, що в гафтарі до цієї глави постановили читати уривок з Книги Суддів про іншу пісню жінки — пісню Девори: «І співала Девора…».
Девора — пророчиця, завдяки якій Ізраїль здобув ще одну перемогу. Це була жінка, яка надихала чоловіків на боротьбу й перемогу. Завдяки її мужності та мудрості народ Ізраїлю прожив сорок років у мирі та спокої.
У Новому Заповіті є багато паралелей із цією главою. Але головне, що нам варто пам’ятати:
Нехай у нашому житті завжди буде пісня подяки Богу, танець радості в серці, і віра в Йешуа — як у Джерело живої води та Скелю нашої віри.
Після того як ізраїльтяни нарешті покинули Єгипет, вони не пішли до Ханаану прямим шляхом (через територію, зайняту філістимлянами). Господь повів їх до Ям Суф — Червоного моря, яке, до речі, насправді не «червоне», а «тростинне море». Просто одного разу картограф, який складав карту англійською мовою, помилився в одній літері: замість Reed (тростинне) написав Red (червоне). Так ця назва і закріпилася.
Про чудо з Червоним морем знають, мабуть, усі. Господь розділив води, і народ перейшов через море по сухому дну, а єгиптяни, які погналися за ними, загинули у хвилях, що зімкнулися над ними.
📜 Мідраші описують це чудо дуже яскраво. Море утворило над ізраїльтянами покров, захищаючи їх з усіх боків. Води розступилися на дванадцять проходів, щоб кожне коліно Ізраїлю могло йти окремо — так народ перейшов швидше. Вода залишалася кришталево чистою, і всі могли бачити одне одного.
На світанку весь народ був уже на іншому березі. Побачивши загибель ворогів, Мойсей і його сестра Міріям повели народ у поклонінні та прославленні Господа, Який їх спас.
📖 Мідраш розповідає: коли води розступилися, ангели були готові приєднатися до пісні людей, але Всевишній заборонив їм це робити, поки не проспівають єврейські жінки. Чому саме жінки? Мудреці пояснюють: жінки раділи особливо сильно, адже саме вони найбільше страждали в Єгипті — фараон наказав умертвляти їхніх новонароджених синів.
Після переходу Господь повів Свій народ у пустелю. Але сувора реальність мандрів швидко змусила людей нарікати. Так почалися їхні головні труднощі — поруч із Божими чудесами.
На одному з привалів Господь перетворив гірку воду, непридатну для пиття, на живу та освіжаючу.
Коли закінчилася маца, яку вони взяли з Єгипту, народ знову почав нарікати, навіть бажаючи повернутися назад, аби лише поїсти. Того вечора, після молитви Мойсея, злетіли перепели й укрили стан, а вранці навколо лежала роса. Коли роса зникла, люди побачили «хліб із неба» — манну. Слово манна походить від вигуку «ман гу?» — «що це таке?». Люди ніколи раніше не бачили нічого подібного.
Через деякий час люди звикли до манни та знову почали ремствувати. І Господь знову дав їм чудо — воду зі скелі. Це чудо пізніше стане важливим образом у вченні про Месію — Камінь, що дає живу воду.
Завершується ця глава нападом амалекітян на ізраїльський табір. І тут відбувається нове чудо: битву фізично веде Ісус Навин, але справжній результат вирішується на горі, де Мойсей стоїть з піднятими до неба руками. Поки його руки підняті — Ісус Навин перемагає, коли ж руки опускаються — переважають вороги. Аарон і Хур підтримують руки Мойсея, і до вечора перемога була здобута. Саме з цієї історії походить відомий вислів «опускати руки».
Не будемо їх опускати — ні в молитві, ні в надії, ні в боротьбі з гріхом і старими звичками.
Поведінка жінок після переходу через море так вразила давніх мудреців, що в гафтарі до цієї глави постановили читати уривок з Книги Суддів про іншу пісню жінки — пісню Девори: «І співала Девора…».
Девора — пророчиця, завдяки якій Ізраїль здобув ще одну перемогу. Це була жінка, яка надихала чоловіків на боротьбу й перемогу. Завдяки її мужності та мудрості народ Ізраїлю прожив сорок років у мирі та спокої.
У Новому Заповіті є багато паралелей із цією главою. Але головне, що нам варто пам’ятати:
Нехай у нашому житті завжди буде пісня подяки Богу, танець радості в серці, і віра в Йешуа — як у Джерело живої води та Скелю нашої віри.
