Ця тижнева глава починається з того, що Іаков посилає вісників до свого брата-близнюка Ісава в надії на примирення. Неочікувано вісники повертаються з повідомленням, що Ісав уже вийшов йому назустріч із 400 озброєними людьми. У жаху від почутого Іаков ділить усе своє майно на дві частини, готуючись щедрими дарами умилостивити брата або, за потреби, втекти.
Єврейські тлумачі часто звертали увагу на постійний страх Іакова, незважаючи на Божі обітниці захисту. Звісно, його віра значно поступалася силі і твердості віри Авраама. І за своєю вірою він насамперед використовує природні людські засоби захисту від очікуваних ворожих дій Ісава. Але, судячи з усього, окрім природної прихильності до життя і страху за себе та родину, внутрішнє занепокоєння Іакова викликалося докорами совісті за обман щодо Ісава. Цей вищий мотив, зрештою, звертає думку Іакова до Бога в молитві-покаянні (тшува).
Після всіх приготувань до зустрічі Іаков на деякий час залишається один. Те, що сталося потім, досі не має чіткого пояснення ані у євреїв, ані у християн: «І боровся Хтось із ним до появи світанку».
Деякі раввіни вважають, що з Іаковом боровся ангел-охоронець Ісава, або навіть демон, який мстив Іакову за Ісава. Таке тлумачення необхідне лише для того, щоб поставити таємничу боротьбу Іакова в контекст його ворожих стосунків з Ісавом. Але навіть серед раввінів так думають далеко не всі.
Таємничий борець, що вночі боровся з Іаковом, пошкодив йому стегно та перейменував його на Ізраїля. За словами пророка Осії (12:3–4), сам Іаков у Бут. 32:30 визнає, що «бачив Бога лицем до лиця» (раіті елокім панім аль панім). Тому іудейське та християнське тлумачення цього місця повсюдно визнає борця явищем з небесного світу — ангелом Божим.
Що боротьба Іакова не була сновидінням або галюцинацією, видно з використаного в єврейському тексті дієслова «абак» — «боротися подібно атлету» (тобто вкрившись порохом), а ще більше — з ушкодження стегна та хромоти, що з того виникла. З одного боку, як вважають багато тлумачів, хромота була дарована Іакову, щоб, прокинувшись, він не сприйняв усе як простий сон. Водночас це навчало Іакова, що перемога дарується йому лише за ласки та сприяння таємничого Борця.
Часто виникають суперечки: хто ж переміг у боротьбі? Той, за Ким було останнє слово, звісно! Іаков, виходячи то чи зі свідомості життєвого досвіду, то чи зі своєї природної хитрості, тримався за свого «Противника» до останнього заради… свого благословення. Просиме Іаковом благословення дається йому у зміні імені відповідно до обставин та внутрішньої налаштованості Іакова. Він перестає бути «той, що тримається за п’яту» і стає Ізраїлем — «борцем з Богом», як пояснює сам текст.
Далі розповідь продовжується — Ісав таки зустрічається з Іаковом, але замість очікуваного нападу простягає до нього руки в обіймах. Він навіть запропонував брату жити разом у Сеїрі (Едомі), але Іаков вирішив рухатися далі на південь і жити окремо.
У Сихемі (Шхемі) Іаков купив землю і оселився на ній зі своєю великою родиною. Але щастя тривало недовго — його єдину доньку Діну зґвалтував син князя тієї землі. Як крок до примирення, його батько запропонував укласти шлюб між дітьми, але сини Іакова повстали. Унаследувавши, очевидно, частку хитрості свого батька, вони запропонували всім чоловікам Сихема спершу пройти обрізання (бріт міла), а потім уже домовлятися про шлюб. На третій день, «коли вони були у хворобі», бо на той час ще не було анестезії, брати Діни прийшли й убили всіх чоловіків міста.
Після цього жахливого інциденту, що надзвичайно розсердив Іакова своєю жорстокістю, вся родина Іакова спершу пішла у Вефіль, а звідти — до його рідного Хеврону. На жаль, біди на цьому не закінчилися — дорогою в Хеврон померла Рахіль, улюблена дружина Іакова. Вона померла, народивши Іакову останнього сина, Веніаміна (Беньяміна).
Після ще кількох змін місця проживання та неприємностей від своїх дітей (наприклад, коли старший син Іакова Рувим спав із його наложницею, матір’ю кількох його дітей; Рувим втратив через це свій статус «бехор» — «первенця»), Іаков повертається до свого батька Ісаака. Його мати Ревекка вже померла. Ісаак теж невдовзі помирає, Іаков хоронить його разом із Ісавом, і на цьому глава закінчується.
Як ХАФТАРА на цей тиждень єврейські мудреці обрали всю Книгу пророка Авдії, алегорично інтерпретуючи життя синів Іакова та Ісава. Для мудреців ворожнеча між Іаковом і Ісавом (Едомом) була відображенням конфлікту між євреями та нащадками Едома, які розрослися в багато народів, оточивши Ізраїль у Землі Обітованій.
Книга пророка Авдії пророкувала, найімовірніше, що Едом об’єднається з вавилонянами і зруйнує Єрусалим разом із Першим Храмом у 586 р. до н. е. Пізніше це пророцтво почали відносити до Риму (а потім — і до всього невіруючого світу), ворога Ізраїлю.
У Новому Заповіті, у Посланні до Євреїв, говориться про народження Ісаака та його пророче принесення в жертву на горі Моріа. В цьому тяжкому випробуванні Авраам повірив Богові, що Той воскресить його сина з мертвих і виконає обіцянку зробити його потомство безчисленним, як пісок морський. Тут же говориться, що Ісаак переносить майбутні благословення на Іакова (а не на Ісава) як на майбутнього родителя обітованого насіння Месії, образ якого він представляв у ТаНаХ.
В Євангелії від Матвія описується, що пережив Месія в Гефсиманському саду. Ті, хто визнає Йешуа Месією, розуміють, що жертвоприношення Ісаака було прообразом жертви, яку Небесний Отець принесе за нас. На відміну від Авраама, Він не пощадив Самого Себе і довів Свою жертву до кінця, дарувавши нам таким чином можливість спасіння. Як сказав Авраам: «Елохім йіре-ло хасе» («Бог усвідомить для Себе Агнця»).
Ця тижнева глава починається з того, що Іаков посилає вісників до свого брата-близнюка Ісава в надії на примирення. Неочікувано вісники повертаються з повідомленням, що Ісав уже вийшов йому назустріч із 400 озброєними людьми. У жаху від почутого Іаков ділить усе своє майно на дві частини, готуючись щедрими дарами умилостивити брата або, за потреби, втекти.
Єврейські тлумачі часто звертали увагу на постійний страх Іакова, незважаючи на Божі обітниці захисту. Звісно, його віра значно поступалася силі і твердості віри Авраама. І за своєю вірою він насамперед використовує природні людські засоби захисту від очікуваних ворожих дій Ісава. Але, судячи з усього, окрім природної прихильності до життя і страху за себе та родину, внутрішнє занепокоєння Іакова викликалося докорами совісті за обман щодо Ісава. Цей вищий мотив, зрештою, звертає думку Іакова до Бога в молитві-покаянні (тшува).
Після всіх приготувань до зустрічі Іаков на деякий час залишається один. Те, що сталося потім, досі не має чіткого пояснення ані у євреїв, ані у християн: «І боровся Хтось із ним до появи світанку».
Деякі раввіни вважають, що з Іаковом боровся ангел-охоронець Ісава, або навіть демон, який мстив Іакову за Ісава. Таке тлумачення необхідне лише для того, щоб поставити таємничу боротьбу Іакова в контекст його ворожих стосунків з Ісавом. Але навіть серед раввінів так думають далеко не всі.
Таємничий борець, що вночі боровся з Іаковом, пошкодив йому стегно та перейменував його на Ізраїля. За словами пророка Осії (12:3–4), сам Іаков у Бут. 32:30 визнає, що «бачив Бога лицем до лиця» (раіті елокім панім аль панім). Тому іудейське та християнське тлумачення цього місця повсюдно визнає борця явищем з небесного світу — ангелом Божим.
Що боротьба Іакова не була сновидінням або галюцинацією, видно з використаного в єврейському тексті дієслова «абак» — «боротися подібно атлету» (тобто вкрившись порохом), а ще більше — з ушкодження стегна та хромоти, що з того виникла. З одного боку, як вважають багато тлумачів, хромота була дарована Іакову, щоб, прокинувшись, він не сприйняв усе як простий сон. Водночас це навчало Іакова, що перемога дарується йому лише за ласки та сприяння таємничого Борця.
Часто виникають суперечки: хто ж переміг у боротьбі? Той, за Ким було останнє слово, звісно! Іаков, виходячи то чи зі свідомості життєвого досвіду, то чи зі своєї природної хитрості, тримався за свого «Противника» до останнього заради… свого благословення. Просиме Іаковом благословення дається йому у зміні імені відповідно до обставин та внутрішньої налаштованості Іакова. Він перестає бути «той, що тримається за п’яту» і стає Ізраїлем — «борцем з Богом», як пояснює сам текст.
Далі розповідь продовжується — Ісав таки зустрічається з Іаковом, але замість очікуваного нападу простягає до нього руки в обіймах. Він навіть запропонував брату жити разом у Сеїрі (Едомі), але Іаков вирішив рухатися далі на південь і жити окремо.
У Сихемі (Шхемі) Іаков купив землю і оселився на ній зі своєю великою родиною. Але щастя тривало недовго — його єдину доньку Діну зґвалтував син князя тієї землі. Як крок до примирення, його батько запропонував укласти шлюб між дітьми, але сини Іакова повстали. Унаследувавши, очевидно, частку хитрості свого батька, вони запропонували всім чоловікам Сихема спершу пройти обрізання (бріт міла), а потім уже домовлятися про шлюб. На третій день, «коли вони були у хворобі», бо на той час ще не було анестезії, брати Діни прийшли й убили всіх чоловіків міста.
Після цього жахливого інциденту, що надзвичайно розсердив Іакова своєю жорстокістю, вся родина Іакова спершу пішла у Вефіль, а звідти — до його рідного Хеврону. На жаль, біди на цьому не закінчилися — дорогою в Хеврон померла Рахіль, улюблена дружина Іакова. Вона померла, народивши Іакову останнього сина, Веніаміна (Беньяміна).
Після ще кількох змін місця проживання та неприємностей від своїх дітей (наприклад, коли старший син Іакова Рувим спав із його наложницею, матір’ю кількох його дітей; Рувим втратив через це свій статус «бехор» — «первенця»), Іаков повертається до свого батька Ісаака. Його мати Ревекка вже померла. Ісаак теж невдовзі помирає, Іаков хоронить його разом із Ісавом, і на цьому глава закінчується.
Як ХАФТАРА на цей тиждень єврейські мудреці обрали всю Книгу пророка Авдії, алегорично інтерпретуючи життя синів Іакова та Ісава. Для мудреців ворожнеча між Іаковом і Ісавом (Едомом) була відображенням конфлікту між євреями та нащадками Едома, які розрослися в багато народів, оточивши Ізраїль у Землі Обітованій.
Книга пророка Авдії пророкувала, найімовірніше, що Едом об’єднається з вавилонянами і зруйнує Єрусалим разом із Першим Храмом у 586 р. до н. е. Пізніше це пророцтво почали відносити до Риму (а потім — і до всього невіруючого світу), ворога Ізраїлю.
У Новому Заповіті, у Посланні до Євреїв, говориться про народження Ісаака та його пророче принесення в жертву на горі Моріа. В цьому тяжкому випробуванні Авраам повірив Богові, що Той воскресить його сина з мертвих і виконає обіцянку зробити його потомство безчисленним, як пісок морський. Тут же говориться, що Ісаак переносить майбутні благословення на Іакова (а не на Ісава) як на майбутнього родителя обітованого насіння Месії, образ якого він представляв у ТаНаХ.
В Євангелії від Матвія описується, що пережив Месія в Гефсиманському саду. Ті, хто визнає Йешуа Месією, розуміють, що жертвоприношення Ісаака було прообразом жертви, яку Небесний Отець принесе за нас. На відміну від Авраама, Він не пощадив Самого Себе і довів Свою жертву до кінця, дарувавши нам таким чином можливість спасіння. Як сказав Авраам: «Елохім йіре-ло хасе» («Бог усвідомить для Себе Агнця»).
