Мідраш говорить, що коли душа спускається з вищого світу вниз і наділяється певним тілом, одразу ж визначається незмінне число років і днів, протягом яких душа обов’язково повинна перебувати в тілі людини. Тривалість цього «часу перебування» встановлюється виходячи з того, скільки часу душі потрібно в нашому світі, щоб виконати поставлене перед нею завдання.
Ця тижнева глава несподівано починається зі смерті Сари. Авраам саме перебував біля дубрави Мамре, і тут Сара — матір усього єврейського народу — померла у віці 127 років.
Мідраш говорить, що Сара померла до закінчення свого справжнього терміну. Її душа відійшла після того, як вона дізналася про можливе принесення в жертву її єдиного сина — Іцхака. Оскільки Сара мала прожити довше, її раптова смерть означає, що вона не змогла повністю виконати своє завдання на землі, для якого потрібно було більше часу. І все ж, завдяки її чудовим якостям, Талмуд характеризує життя Сари як «прекрасне і повне».
Після завершення трауру по Сарі Авраам купив землю біля печери Махпела, щоб поховати там свою покійну дружину. За традицією вважається, що саме в цій печері були поховані також Адам і Єва.
На відміну від усіх східних звичаїв, Авраам купує поле з цією печерою, не торгуючись, за ціну, названу продавцем. Його наполегливий пошук можливості окремого єврейського поховання до сьогодні є частиною єврейського закону. Це підкреслює роль єврейського народу у світі — як назвав себе Авраам, ми залишаємося «гер ветошав», тобто «пришелец і поселенець» тут.
Після цього Авраам послав свого слугу Еліезера (який успадкував би Авраама, якби не народився Ісаак) знайти дружину для свого сина з його родичів, що жили в Месопотамії. Авраам категорично не хотів брати дружину з хананеянок. Еліезер вирушив до Харана з верблюдами та подарунками, щоб знайти для Ісаака наречену. Йому потрібно було пройти пішки близько 800 км в одну сторону — приблизно відстань від Києва до Москви.
Прибувши до міста Нахор і зупинившись біля колодязя, Еліезер попросив явний знак від Господа: дівчина, яка погодиться не лише дати йому напитися, а й напоїти його верблюдів (тобто сама запропонує перенести понад 500 літрів води з колодязя), нехай буде обрана дружиною Ісаака. З одного боку, просячи «знак згори», Еліезер нічим не ризикував. З іншого боку, він обрав синові свого господаря дівчину не лише добру, а й працьовиту.
Дуже скоро така дівчина справді з’явилася біля колодязя і успішно пройшла «тест», змусивши Еліезера дивитися «на неї з подивом у мовчанні, бажаючи зрозуміти, благословив Господь шлях його чи ні». Так часто ми реагуємо на швидку й позитивну відповідь від Господа. І дійсно, Він нас любить!
Дізнавшись, що це Ревекка, онука Нахора, рідного брата Авраама, Еліезер переконався, що вона саме та, що потрібна Ісааку. Буквально наступного ранку Еліезер зібрався додому, але сім’я Ревекки ще не була готова так швидко відпустити її. І лише сама Ревекка змогла вирішити це питання, сказавши, що готова йти в свій новий дім назустріч своїй долі.
Перша зустріч Ісаака і Ревекки відбулася місячного вечора, у полі, куди Ісаак «вийшов поразмислити». Це була явна любов з першого погляду, бо написано, що Ісаак «полюбив її і втішився… у печалі за своєю матір’ю».
Народити сина у 100 років для Авраама явно не був межою, бо після смерті Сари та одруження Ісаака Авраам узяв ще одну дружину на ім’я Хеттура, яку деякі вважають тією самою Агар, яку він вигнав разом з Ізмаїлем. Від Хеттури у Авраама народилося ще шість синів. Всім їм він залишив подарунки, але спадок передав Ісааку, своєму спадкоємцю.
Закінчується ця тижнева глава смертю Авраама у віці 175 років. Його сини Ісаак і Ізмаїль поховали його поряд із Сарою в печері Махпела. Після цього помер і Ізмаїль у віці 137 років.
ХАФТАРА на цю тижневу главу порівнює старіння і смерть Авраама зі старінням і смертю царя Давида. Обидва померли у старості; обидва мали спадкоємців. Але якщо дім Авраама був сповнений шалом і благодаттю, дім Давида був сповнений суперечок і інтриг.
Коли цар Давид постарів, його гордий син Адонія (Адоніяху) вирішив узурпувати владу. Танах бачить джерело його бунту у нестачі батьківського виховання (див. 3 Царів 1:6). Так само, як втручання Сари призвело до вигнання Ізмаїля з лінії спадкування, дружина Давида Вірсавія (Бат-Шева), мати Соломона, разом із пророком Нафаном переконали царя оголосити спадкоємцем Соломона, щоб покінчити з усіма претензіями інших синів Давида на його трон.
Оскільки цар Давид став родоначальником династії єврейських царів, з якої з’явився Месія, трон справді мав перейти до Соломона. Тільки тоді можна було збудувати Храм і прийшов Месія, який викупив Ізраїль від гріха. Йешуа є прямим нащадком царя Давида через Соломона.
У Новому Заповіті даються дві родовідні Йешуа (Ісуса). В Євангелії від Матфея 1:1-16 наводиться родовід по Йосифу, законному батькові Ісуса. В Євангелії від Луки 3:23-31 наводиться родовід по Марії, рідній матері Ісуса. У першому випадку Ісус — нащадок сина Давида Соломона, у другому — сина Давида Нафана, що все одно веде його до походження від царя Давида, як і було передбачено про Месію (Іс. 11:1, 10; Єр. 23:5 та ін.).
Мідраш говорить, що коли душа спускається з вищого світу вниз і наділяється певним тілом, одразу ж визначається незмінне число років і днів, протягом яких душа обов’язково повинна перебувати в тілі людини. Тривалість цього «часу перебування» встановлюється виходячи з того, скільки часу душі потрібно в нашому світі, щоб виконати поставлене перед нею завдання.
Ця тижнева глава несподівано починається зі смерті Сари. Авраам саме перебував біля дубрави Мамре, і тут Сара — матір усього єврейського народу — померла у віці 127 років.
Мідраш говорить, що Сара померла до закінчення свого справжнього терміну. Її душа відійшла після того, як вона дізналася про можливе принесення в жертву її єдиного сина — Іцхака. Оскільки Сара мала прожити довше, її раптова смерть означає, що вона не змогла повністю виконати своє завдання на землі, для якого потрібно було більше часу. І все ж, завдяки її чудовим якостям, Талмуд характеризує життя Сари як «прекрасне і повне».
Після завершення трауру по Сарі Авраам купив землю біля печери Махпела, щоб поховати там свою покійну дружину. За традицією вважається, що саме в цій печері були поховані також Адам і Єва.
На відміну від усіх східних звичаїв, Авраам купує поле з цією печерою, не торгуючись, за ціну, названу продавцем. Його наполегливий пошук можливості окремого єврейського поховання до сьогодні є частиною єврейського закону. Це підкреслює роль єврейського народу у світі — як назвав себе Авраам, ми залишаємося «гер ветошав», тобто «пришелец і поселенець» тут.
Після цього Авраам послав свого слугу Еліезера (який успадкував би Авраама, якби не народився Ісаак) знайти дружину для свого сина з його родичів, що жили в Месопотамії. Авраам категорично не хотів брати дружину з хананеянок. Еліезер вирушив до Харана з верблюдами та подарунками, щоб знайти для Ісаака наречену. Йому потрібно було пройти пішки близько 800 км в одну сторону — приблизно відстань від Києва до Москви.
Прибувши до міста Нахор і зупинившись біля колодязя, Еліезер попросив явний знак від Господа: дівчина, яка погодиться не лише дати йому напитися, а й напоїти його верблюдів (тобто сама запропонує перенести понад 500 літрів води з колодязя), нехай буде обрана дружиною Ісаака. З одного боку, просячи «знак згори», Еліезер нічим не ризикував. З іншого боку, він обрав синові свого господаря дівчину не лише добру, а й працьовиту.
Дуже скоро така дівчина справді з’явилася біля колодязя і успішно пройшла «тест», змусивши Еліезера дивитися «на неї з подивом у мовчанні, бажаючи зрозуміти, благословив Господь шлях його чи ні». Так часто ми реагуємо на швидку й позитивну відповідь від Господа. І дійсно, Він нас любить!
Дізнавшись, що це Ревекка, онука Нахора, рідного брата Авраама, Еліезер переконався, що вона саме та, що потрібна Ісааку. Буквально наступного ранку Еліезер зібрався додому, але сім’я Ревекки ще не була готова так швидко відпустити її. І лише сама Ревекка змогла вирішити це питання, сказавши, що готова йти в свій новий дім назустріч своїй долі.
Перша зустріч Ісаака і Ревекки відбулася місячного вечора, у полі, куди Ісаак «вийшов поразмислити». Це була явна любов з першого погляду, бо написано, що Ісаак «полюбив її і втішився… у печалі за своєю матір’ю».
Народити сина у 100 років для Авраама явно не був межою, бо після смерті Сари та одруження Ісаака Авраам узяв ще одну дружину на ім’я Хеттура, яку деякі вважають тією самою Агар, яку він вигнав разом з Ізмаїлем. Від Хеттури у Авраама народилося ще шість синів. Всім їм він залишив подарунки, але спадок передав Ісааку, своєму спадкоємцю.
Закінчується ця тижнева глава смертю Авраама у віці 175 років. Його сини Ісаак і Ізмаїль поховали його поряд із Сарою в печері Махпела. Після цього помер і Ізмаїль у віці 137 років.
ХАФТАРА на цю тижневу главу порівнює старіння і смерть Авраама зі старінням і смертю царя Давида. Обидва померли у старості; обидва мали спадкоємців. Але якщо дім Авраама був сповнений шалом і благодаттю, дім Давида був сповнений суперечок і інтриг.
Коли цар Давид постарів, його гордий син Адонія (Адоніяху) вирішив узурпувати владу. Танах бачить джерело його бунту у нестачі батьківського виховання (див. 3 Царів 1:6). Так само, як втручання Сари призвело до вигнання Ізмаїля з лінії спадкування, дружина Давида Вірсавія (Бат-Шева), мати Соломона, разом із пророком Нафаном переконали царя оголосити спадкоємцем Соломона, щоб покінчити з усіма претензіями інших синів Давида на його трон.
Оскільки цар Давид став родоначальником династії єврейських царів, з якої з’явився Месія, трон справді мав перейти до Соломона. Тільки тоді можна було збудувати Храм і прийшов Месія, який викупив Ізраїль від гріха. Йешуа є прямим нащадком царя Давида через Соломона.
У Новому Заповіті даються дві родовідні Йешуа (Ісуса). В Євангелії від Матфея 1:1-16 наводиться родовід по Йосифу, законному батькові Ісуса. В Євангелії від Луки 3:23-31 наводиться родовід по Марії, рідній матері Ісуса. У першому випадку Ісус — нащадок сина Давида Соломона, у другому — сина Давида Нафана, що все одно веде його до походження від царя Давида, як і було передбачено про Месію (Іс. 11:1, 10; Єр. 23:5 та ін.).
