Раввіни вчать: «Потрібно жити разом із часом».
Вони пояснюють це так: *«Необхідно не лише вивчати тижневу главу та її щоденні розділи, а й жити ними… Ідеальний для радості тиждень — це тиждень, коли читають главу “Лех Леха” — адже ми щодня живемо разом із Авраамом, першим чоловіком, який присвятив своє життя поширенню Божественності у світі.
Треба пам’ятати, що він заповідав подібну самопожертву як основну лінію поведінки для всіх наступних євреїв».
Аврамові було 75 років, він був одружений зі своєю зведеною сестрою Сарою і опікувався племінником Лотом (сином померлого брата Арана), коли отримав несподівану і вражаючу обітницю від Бога. Послухавши голос Божий, Аврам вирушив із Харана в Ханаан, де будує жертовник Богу.
На шляху йому довелося пережити безліч пригод, деякі з яких були спровоковані ним самим (наприклад, ідея видати Сару за сестру, а не за дружину, належала саме Аврамові). Через деякий час Лот вирішив відокремитися від Аврама.
Зверніть увагу на той факт, що старший, мудріший і більш незалежний Аврам надав Лоту право обирати, куди йти далі жити. Йому було байдуже, бо він до того часу вже добре знав Бога. А якщо ти перебуваєш у волі Божій, територія земного життя не має особливого значення. Лот зробив свій вибір, але невдало, і Аврамові (зверніть увагу на його смирення, прощення та любов до племінника!) довелося йти його виручати.
По дорозі назад з ним зустрівся таємничий Мелхиседек (Малки-Цедек), який був не лише царем Салимським (майбутній Єрусалим), а й священником Бога Всевишнього, тобто того ж Бога, Котрого знав і сам Аврам. У Торі це перше і останнє згадування про Мелхиседека. Але в Танасі він згадується ще раз — царем Давидом у месіанському Псалмі 109:4. Тут ясно видно, що йдеться про Великого Сина Давида, а не просто одного з його синів. Ті ж слова вживає апостол Павло у Посланні до Євреїв 5:10 і 6:20. Саме Мелхиседеку Аврам (а потім і всі левити) приніс десятину. Таким чином він сам підтвердив, що Мелхиседек є прообразом Месії Йешуа, Первосвященика Нового Заповіту.
Перед нами дивовижне пророцтво того, як Сам Бог виходить зустріти Аврама, обраного Свого, і дає йому хліб і вино — ті самі елементи, які Йешуа дав Своїм учням на пам’ять про Себе (те, що ми зараз називаємо причастям). Аврам потім отримав від Господа Слово (давар Адонай), що обіцяло йому спадок, незважаючи на його вік. Після цього Бог запечатав із Аврамом заповіт на всі часи, обіцяючи дати йому в спадок землю від річки Єгипетської до Євфрату.
Минає 10 років, а Аврам і Сара залишаються бездітними. У приступі відчаю та бажаючи допомогти Богові здійснити Його наміри, Сара підштовхує Аврама до народження сина від наложниці. У віці 86 років у Аврама народжується син на ім’я Ізмаїл, а у єврейського народу — проблеми до сьогодні. Висновок: нам, простим смертним, не варто допомагати Богові виконувати Його справи. Він Сам чудово впорається без нас, а нам потім доведеться розгрібати всі наслідки.
Ще минає 13 років, Аврамові вже 99, і Господь знову з’являється йому та Сарі, щоб підтвердити Свою обітницю зробити його батьком багатьох народів. Для цього Господь змінює ім’я Аврама на Авраам, а ім’я Сари — на Сарру (український еквівалент їхніх імен; на івриті старі імена були аврам і сарай, нові — авраhам і сара). У той же день було встановлено обряд обрізання.
ХАФТАРА на цю тижневу главу береться з Книги пророка Ісаї. У самій тижневій главі видно, що Бог надприродним чином відновлює молодість Авраама і Сари, щоб вони народили обіцяне насіння. У цій главі книги Ісаї також сказано, що віруючі в Господа «оновляться в силі». Раші пише: «Чому Ізраїль схожий на черв’яка? Кажу вам: як черв’як, будучи м’яким, вгризається в тверде дерево, так і Ізраїль силою молитви подолає своїх ворогів, хай би вони були тверді, як дерева». Інші мудреці додають, що навіть у найглибшому відчаї і безнадії Бог все одно врятує Свій народ.
І це правда. Йешуа як Месія рятує Свій народ від гріха і смерті. Він — «Перший і Останній», і немає іншого Спасителя, окрім Нього. Тут проявляється Його служіння Первосвященика (коген гадоль) Нового Заповіту не лише для всього Ізраїлю, а й для всього світу.
Зверніть увагу на одну деталь: «Авраам авіну», наш батько Авраам, виправдався вірою в обітниці Божі, а не ділами. Навіть обряд обрізання (бріт міла) був встановлений Богом після того, як Авраам був оголошений праведним за своєю вірою.
Між іншим, ідея «виправдання вірою» була вперше проголошена не Мартіном Лютером чи кимось із реформаторів. Ця ідея має своє міцне підґрунтя в іудаїзмі. Наприклад, Талмуд (Макот 23b-24a) говорить: Мойсей дав Ізраїлю 613 заповідей, Давид зведе їх до 11 (Псалом 14), Ісая — до 6 (Ісаї 33:15-16), Міхей — до 3 (Міхей 6:8), потім Ісая знову зменшить їх до 2 (Ісаї 56:1), а Аввакум зробив з них одну головну заповідь: «Вецадік беемуното йихйе», що буквально означає «а праведний своєю вірою живе» (Аввакум 2:4).
У Новому Заповіті апостол Павло повторив процес узагальнення заповідей у ті ж самі єврейські принципи віри (див. Рим. 1:16-17; Гал. 3:9-11 і Євр. 10:38-39).
Раввіни вчать: «Потрібно жити разом із часом».
Вони пояснюють це так: *«Необхідно не лише вивчати тижневу главу та її щоденні розділи, а й жити ними… Ідеальний для радості тиждень — це тиждень, коли читають главу “Лех Леха” — адже ми щодня живемо разом із Авраамом, першим чоловіком, який присвятив своє життя поширенню Божественності у світі.
Треба пам’ятати, що він заповідав подібну самопожертву як основну лінію поведінки для всіх наступних євреїв».
Аврамові було 75 років, він був одружений зі своєю зведеною сестрою Сарою і опікувався племінником Лотом (сином померлого брата Арана), коли отримав несподівану і вражаючу обітницю від Бога. Послухавши голос Божий, Аврам вирушив із Харана в Ханаан, де будує жертовник Богу.
На шляху йому довелося пережити безліч пригод, деякі з яких були спровоковані ним самим (наприклад, ідея видати Сару за сестру, а не за дружину, належала саме Аврамові). Через деякий час Лот вирішив відокремитися від Аврама.
Зверніть увагу на той факт, що старший, мудріший і більш незалежний Аврам надав Лоту право обирати, куди йти далі жити. Йому було байдуже, бо він до того часу вже добре знав Бога. А якщо ти перебуваєш у волі Божій, територія земного життя не має особливого значення. Лот зробив свій вибір, але невдало, і Аврамові (зверніть увагу на його смирення, прощення та любов до племінника!) довелося йти його виручати.
По дорозі назад з ним зустрівся таємничий Мелхиседек (Малки-Цедек), який був не лише царем Салимським (майбутній Єрусалим), а й священником Бога Всевишнього, тобто того ж Бога, Котрого знав і сам Аврам. У Торі це перше і останнє згадування про Мелхиседека. Але в Танасі він згадується ще раз — царем Давидом у месіанському Псалмі 109:4. Тут ясно видно, що йдеться про Великого Сина Давида, а не просто одного з його синів. Ті ж слова вживає апостол Павло у Посланні до Євреїв 5:10 і 6:20. Саме Мелхиседеку Аврам (а потім і всі левити) приніс десятину. Таким чином він сам підтвердив, що Мелхиседек є прообразом Месії Йешуа, Первосвященика Нового Заповіту.
Перед нами дивовижне пророцтво того, як Сам Бог виходить зустріти Аврама, обраного Свого, і дає йому хліб і вино — ті самі елементи, які Йешуа дав Своїм учням на пам’ять про Себе (те, що ми зараз називаємо причастям). Аврам потім отримав від Господа Слово (давар Адонай), що обіцяло йому спадок, незважаючи на його вік. Після цього Бог запечатав із Аврамом заповіт на всі часи, обіцяючи дати йому в спадок землю від річки Єгипетської до Євфрату.
Минає 10 років, а Аврам і Сара залишаються бездітними. У приступі відчаю та бажаючи допомогти Богові здійснити Його наміри, Сара підштовхує Аврама до народження сина від наложниці. У віці 86 років у Аврама народжується син на ім’я Ізмаїл, а у єврейського народу — проблеми до сьогодні. Висновок: нам, простим смертним, не варто допомагати Богові виконувати Його справи. Він Сам чудово впорається без нас, а нам потім доведеться розгрібати всі наслідки.
Ще минає 13 років, Аврамові вже 99, і Господь знову з’являється йому та Сарі, щоб підтвердити Свою обітницю зробити його батьком багатьох народів. Для цього Господь змінює ім’я Аврама на Авраам, а ім’я Сари — на Сарру (український еквівалент їхніх імен; на івриті старі імена були аврам і сарай, нові — авраhам і сара). У той же день було встановлено обряд обрізання.
ХАФТАРА на цю тижневу главу береться з Книги пророка Ісаї. У самій тижневій главі видно, що Бог надприродним чином відновлює молодість Авраама і Сари, щоб вони народили обіцяне насіння. У цій главі книги Ісаї також сказано, що віруючі в Господа «оновляться в силі». Раші пише: «Чому Ізраїль схожий на черв’яка? Кажу вам: як черв’як, будучи м’яким, вгризається в тверде дерево, так і Ізраїль силою молитви подолає своїх ворогів, хай би вони були тверді, як дерева». Інші мудреці додають, що навіть у найглибшому відчаї і безнадії Бог все одно врятує Свій народ.
І це правда. Йешуа як Месія рятує Свій народ від гріха і смерті. Він — «Перший і Останній», і немає іншого Спасителя, окрім Нього. Тут проявляється Його служіння Первосвященика (коген гадоль) Нового Заповіту не лише для всього Ізраїлю, а й для всього світу.
Зверніть увагу на одну деталь: «Авраам авіну», наш батько Авраам, виправдався вірою в обітниці Божі, а не ділами. Навіть обряд обрізання (бріт міла) був встановлений Богом після того, як Авраам був оголошений праведним за своєю вірою.
Між іншим, ідея «виправдання вірою» була вперше проголошена не Мартіном Лютером чи кимось із реформаторів. Ця ідея має своє міцне підґрунтя в іудаїзмі. Наприклад, Талмуд (Макот 23b-24a) говорить: Мойсей дав Ізраїлю 613 заповідей, Давид зведе їх до 11 (Псалом 14), Ісая — до 6 (Ісаї 33:15-16), Міхей — до 3 (Міхей 6:8), потім Ісая знову зменшить їх до 2 (Ісаї 56:1), а Аввакум зробив з них одну головну заповідь: «Вецадік беемуното йихйе», що буквально означає «а праведний своєю вірою живе» (Аввакум 2:4).
У Новому Заповіті апостол Павло повторив процес узагальнення заповідей у ті ж самі єврейські принципи віри (див. Рим. 1:16-17; Гал. 3:9-11 і Євр. 10:38-39).
