Ця тижнева глава починається з поселення Іакова в землі, обіцяній Аврааму та Ісааку. Далі історія розповідає про життя й пригоди сімнадцятирічного Йосифа.
Іаков любив Йосифа більше за всіх інших своїх дітей, і Тора говорить про це абсолютно відкрито. Він був «бехор» — первістком його улюбленої дружини Рахилі, яка до того часу вже померла. Ймовірно, щоб підкреслити свою особливу любов до цього сина, Іаков зробив йому «кетонет пассим» — «різнобарвний одяг».
Будучи улюбленим сином, завданням Йосифа було спостереження за справами синів наложниць Іакова (Дана, Неффаліма, Гада та Ашера). Він приходив до батька з «доповідями» про їхні слова та вчинки. Звісно, така роль у сім’ї не додала йому популярності в очах інших братів, і вони його зненавиділи.
Звичайно, Іаков і не підозрював, що в сім’ї можна жити злагоджено і ставитися до всіх дітей однаково добре. У нього самого ніколи не було такого прикладу: його брат був улюбленцем батька, він сам — улюбленцем матері… Батьки й учителі! Ніколи не виділяйте одного з ваших дітей серед інших, якщо не хочете посіяти в сім’ї насіння роздратування, заздрості та ненависті.
Розрив у сім’ї загострився, коли Йосиф почав розповідати свої сни, простодушно трактуючи їх так, як бачив: що він, Йосиф, стане головним не лише над усіма своїми братами, але й над їхніми батьками. Навіть Іаков мусив зробити йому зауваження за таке пробудження зайвої заздрості, але сам Іаков прийняв ці слова як пророчество.
Але будь-яке людське терпіння колись закінчується. Настав час і Йосифу відчути на собі весь гнів братів.
Одного разу брати погнали худобу в район Сихему, де колись Симон і Левій убили все чоловіче населення цього містечка через те, що син їхнього вождя обісчестив їхню сестру. Ймовірно, цей епізод і досі не забувся в пам’яті Іакова, і, побоюючись, що там можуть чекати його синів небезпеки, він послав Йосифа перевірити, як у них справи.
Йосиф знайшов своїх братів далі, ніж очікував. Вони побачили його здалеку і вирішили помститися раз і назавжди. Рувим, первісток Іакова, який завдав батькові стільки клопоту та безчестя з його наложницею, з віком, ймовірно, змінився на краще. Він не дозволив братам одразу вбити Йосифа, а запропонував кинути його в яму (щоб пізніше звільнити). Коли Йосиф підійшов до них, вони схопили його, зняли його різнобарвний одяг, що так дратував їх усі ці роки, і кинули в яму. А самі сіли їсти.
Невдовзі брати помітили своїх далеких родичів — маданських купців, нащадків Ізмаїла, які вели караван зі спеціями в Єгипет. Юда загорівся новою ідеєю — навіщо вбивати брата, якщо його можна продати і отримати гроші! Йосифа продали в рабство за 20 шекелів і відвезли в Єгипет.
Рувим, який у цей час був відсутній, повернувся і побачив, що Йосифа немає. Він прийшов у жах, бо досі не вірив, що вони справді здатні нашкодити своєму молодшому брату. А брати тим часом обмакнули одяг Йосифа в козячу кров і принесли батькові, змусивши його повірити, що Йосиф загинув від лап дикої тварини. Довгий час Іаков оплакував свого улюбленого сина.
У цей час Йосифа продали далі — в рабство начальнику охорони фараона, Потіфару.
Тут історія Йосифа переривається на випадок із життям його брата Юди. Юда відокремився від братів, одружився на ханаанській жінці на ім’я Шуа, яка народила йому трьох синів: Іра, Онана та Шелу. Коли Ір виріс, Юда одружив його на ханаанці Фамар, але той помер бездітним. За законом Юда обіцяв Фамар другого сина, Онана, щоб той відновив сім’я свого померлого брата. Онан не хотів виконувати цей план і «виливав насіння на землю», через що помер від Божого покарання за непослух. Юда остерігався Фамар, але обіцяв Шелу, як тільки той виросте.
Пройшов час, і Фамар зрозуміла, що Юда її обдурив. Вона вирішила підставити його: одяглася як повія, спокусила його і завагітніла. Коли Юда дізнався, що його невістка вагітна невідомо від кого, він розгнівався і наказав спалити її за блуд. Коли Фамар показала речі Юди, доводячи, що дитина від нього, Юді довелося публічно визнати це. У Фамар народилися двоє синів — Зара («підніматися») і Фарес («пробивати»), з яких згодом будуть цар Давид і Месія Йешуа.
Після цього Тора повертається до розповіді про Йосифа. Незважаючи на всю несправедливість і зраду братів, написано, що «Господь був з Йосифом», благословляючи його у всіх його справах. Незабаром його призначили головним над усім домом Потіфара.
Якщо б не вподобала його жінка Потіфара… Після кількох невдалих спроб спокусити Йосифа, вона оклеветала його перед чоловіком, і Йосифа кинули в тюрму. Але й тут Господь був із ним, даючи милість і благовоління.
У житті Йосифа дивно переплітаються благословення і прокляття. Те, що ми сприймаємо як прокляття, насправді є благословенням для Йосифа та всього народу. З людської точки зору це парадокс, бо ми цінуємо своє життя більше, ніж життя інших. Бог же бачить наше життя з позачасової перспективи, тому перетворення прокляття на благословення для Нього — звичайний хід подій.
Тижнева глава закінчується тим, що Йосиф тлумачить сни винничого та хлібодара, які перебували з ним у в’язниці, і як ці сни здійснюються. Але винничий, звільнившись, забуває обіцянку про Йосифа.
ХАФТАРА на цю тижневу главу повертає нас до Книги пророка Амоса. Амос був пастухом, якого Бог покликав на пророче служіння під час царювання Йєровоама II (786–746 до н.е.). У цей час Північне Царство процвітало, і розподіл багатих і бідних був дуже відчутним. Бог через Амоса обвинувачує ізраїльтян за те, що вони залишили всі «мицвот» («заповіді» Тори).
У цій главі пророкування Амоса є кульмінацією семи попередніх пророкувань проти різних народів. Амос засуджує суддів Ізраїлю за готовність брати хабарі, повторюючи злочин братів Йосифа — «продаючи праведного за срібло і бідного — за пару сандалів». Мудреці пояснюють цей зв’язок так: кинути Йосифа в яму й продати за 20 шекелів — по два на брата (Рувим тоді був відсутній) — було достатньо, щоб купити всім по парі сандалів. «Правий» зазнав великої несправедливості — все заради пари сандалів, кажуть раввини.
У Новому Заповіті говориться про обіцяне насіння Авраама, тобто Месію Йешуа, чиє родовідне дерево по батькові (Йосифу) проходить через Авраама, Ісаака, Іакова, Юду (і його сина Фареса) до Іессея, батька царя Давида, а від нього — до Соломона. Матфей наводить цей родовід, щоб показати, що Йешуа дійсно походить від царя Давида і має право називатися Месією Ізраїлю.
Зверніть увагу, що Матфей у родоводі називає лише чотири жінки: Фамар, яка спокусила власного свекра, Раав-блудницю (Євр. 11:31), Руфь-моавитянку (Руфь 1:16) і «дружину Урії», тобто Вірсавію, яка зачала сина в перелюбі (3 Царів 1:30).
Ця тижнева глава починається з поселення Іакова в землі, обіцяній Аврааму та Ісааку. Далі історія розповідає про життя й пригоди сімнадцятирічного Йосифа.
Іаков любив Йосифа більше за всіх інших своїх дітей, і Тора говорить про це абсолютно відкрито. Він був «бехор» — первістком його улюбленої дружини Рахилі, яка до того часу вже померла. Ймовірно, щоб підкреслити свою особливу любов до цього сина, Іаков зробив йому «кетонет пассим» — «різнобарвний одяг».
Будучи улюбленим сином, завданням Йосифа було спостереження за справами синів наложниць Іакова (Дана, Неффаліма, Гада та Ашера). Він приходив до батька з «доповідями» про їхні слова та вчинки. Звісно, така роль у сім’ї не додала йому популярності в очах інших братів, і вони його зненавиділи.
Звичайно, Іаков і не підозрював, що в сім’ї можна жити злагоджено і ставитися до всіх дітей однаково добре. У нього самого ніколи не було такого прикладу: його брат був улюбленцем батька, він сам — улюбленцем матері… Батьки й учителі! Ніколи не виділяйте одного з ваших дітей серед інших, якщо не хочете посіяти в сім’ї насіння роздратування, заздрості та ненависті.
Розрив у сім’ї загострився, коли Йосиф почав розповідати свої сни, простодушно трактуючи їх так, як бачив: що він, Йосиф, стане головним не лише над усіма своїми братами, але й над їхніми батьками. Навіть Іаков мусив зробити йому зауваження за таке пробудження зайвої заздрості, але сам Іаков прийняв ці слова як пророчество.
Але будь-яке людське терпіння колись закінчується. Настав час і Йосифу відчути на собі весь гнів братів.
Одного разу брати погнали худобу в район Сихему, де колись Симон і Левій убили все чоловіче населення цього містечка через те, що син їхнього вождя обісчестив їхню сестру. Ймовірно, цей епізод і досі не забувся в пам’яті Іакова, і, побоюючись, що там можуть чекати його синів небезпеки, він послав Йосифа перевірити, як у них справи.
Йосиф знайшов своїх братів далі, ніж очікував. Вони побачили його здалеку і вирішили помститися раз і назавжди. Рувим, первісток Іакова, який завдав батькові стільки клопоту та безчестя з його наложницею, з віком, ймовірно, змінився на краще. Він не дозволив братам одразу вбити Йосифа, а запропонував кинути його в яму (щоб пізніше звільнити). Коли Йосиф підійшов до них, вони схопили його, зняли його різнобарвний одяг, що так дратував їх усі ці роки, і кинули в яму. А самі сіли їсти.
Невдовзі брати помітили своїх далеких родичів — маданських купців, нащадків Ізмаїла, які вели караван зі спеціями в Єгипет. Юда загорівся новою ідеєю — навіщо вбивати брата, якщо його можна продати і отримати гроші! Йосифа продали в рабство за 20 шекелів і відвезли в Єгипет.
Рувим, який у цей час був відсутній, повернувся і побачив, що Йосифа немає. Він прийшов у жах, бо досі не вірив, що вони справді здатні нашкодити своєму молодшому брату. А брати тим часом обмакнули одяг Йосифа в козячу кров і принесли батькові, змусивши його повірити, що Йосиф загинув від лап дикої тварини. Довгий час Іаков оплакував свого улюбленого сина.
У цей час Йосифа продали далі — в рабство начальнику охорони фараона, Потіфару.
Тут історія Йосифа переривається на випадок із життям його брата Юди. Юда відокремився від братів, одружився на ханаанській жінці на ім’я Шуа, яка народила йому трьох синів: Іра, Онана та Шелу. Коли Ір виріс, Юда одружив його на ханаанці Фамар, але той помер бездітним. За законом Юда обіцяв Фамар другого сина, Онана, щоб той відновив сім’я свого померлого брата. Онан не хотів виконувати цей план і «виливав насіння на землю», через що помер від Божого покарання за непослух. Юда остерігався Фамар, але обіцяв Шелу, як тільки той виросте.
Пройшов час, і Фамар зрозуміла, що Юда її обдурив. Вона вирішила підставити його: одяглася як повія, спокусила його і завагітніла. Коли Юда дізнався, що його невістка вагітна невідомо від кого, він розгнівався і наказав спалити її за блуд. Коли Фамар показала речі Юди, доводячи, що дитина від нього, Юді довелося публічно визнати це. У Фамар народилися двоє синів — Зара («підніматися») і Фарес («пробивати»), з яких згодом будуть цар Давид і Месія Йешуа.
Після цього Тора повертається до розповіді про Йосифа. Незважаючи на всю несправедливість і зраду братів, написано, що «Господь був з Йосифом», благословляючи його у всіх його справах. Незабаром його призначили головним над усім домом Потіфара.
Якщо б не вподобала його жінка Потіфара… Після кількох невдалих спроб спокусити Йосифа, вона оклеветала його перед чоловіком, і Йосифа кинули в тюрму. Але й тут Господь був із ним, даючи милість і благовоління.
У житті Йосифа дивно переплітаються благословення і прокляття. Те, що ми сприймаємо як прокляття, насправді є благословенням для Йосифа та всього народу. З людської точки зору це парадокс, бо ми цінуємо своє життя більше, ніж життя інших. Бог же бачить наше життя з позачасової перспективи, тому перетворення прокляття на благословення для Нього — звичайний хід подій.
Тижнева глава закінчується тим, що Йосиф тлумачить сни винничого та хлібодара, які перебували з ним у в’язниці, і як ці сни здійснюються. Але винничий, звільнившись, забуває обіцянку про Йосифа.
ХАФТАРА на цю тижневу главу повертає нас до Книги пророка Амоса. Амос був пастухом, якого Бог покликав на пророче служіння під час царювання Йєровоама II (786–746 до н.е.). У цей час Північне Царство процвітало, і розподіл багатих і бідних був дуже відчутним. Бог через Амоса обвинувачує ізраїльтян за те, що вони залишили всі «мицвот» («заповіді» Тори).
У цій главі пророкування Амоса є кульмінацією семи попередніх пророкувань проти різних народів. Амос засуджує суддів Ізраїлю за готовність брати хабарі, повторюючи злочин братів Йосифа — «продаючи праведного за срібло і бідного — за пару сандалів». Мудреці пояснюють цей зв’язок так: кинути Йосифа в яму й продати за 20 шекелів — по два на брата (Рувим тоді був відсутній) — було достатньо, щоб купити всім по парі сандалів. «Правий» зазнав великої несправедливості — все заради пари сандалів, кажуть раввини.
У Новому Заповіті говориться про обіцяне насіння Авраама, тобто Месію Йешуа, чиє родовідне дерево по батькові (Йосифу) проходить через Авраама, Ісаака, Іакова, Юду (і його сина Фареса) до Іессея, батька царя Давида, а від нього — до Соломона. Матфей наводить цей родовід, щоб показати, що Йешуа дійсно походить від царя Давида і має право називатися Месією Ізраїлю.
Зверніть увагу, що Матфей у родоводі називає лише чотири жінки: Фамар, яка спокусила власного свекра, Раав-блудницю (Євр. 11:31), Руфь-моавитянку (Руфь 1:16) і «дружину Урії», тобто Вірсавію, яка зачала сина в перелюбі (3 Царів 1:30).
