У цій тижневій главі продовжується розповідь про прихід синів Іакова-Ізраїля до Єгипту за продовольством і їхню зустріч там із Йосифом — братом, якого вони вже давно вважали померлим. Попередня тижнева глава закінчилася на найцікавішому місці, як у хорошому детективі.
Глава починається з прохання Юди, щоб Йосиф відпустив Веніаміна. Більше того, він щиро пропонує залишитися самому в Єгипті, аби молодший син Іакова повернувся до батька.
Нарешті Йосиф переконався у щирості каяття братів і зміні їхнього ставлення один до одного. Він побачив між ними ту братську любов, якої так бракувало йому в юності. І він наважився.
Йосиф наказав усім своїм слугам вийти з кімнати і, залишившись наодинці з братами, зізнався їм, що він — Йосиф. При цьому він жодним словом не дорікає їм, а намагається пояснити, що навіть їхнє погане ставлення до нього було використане Богом на їхнє благо.
Дізнавшись про прибуття братів, фараон дозволив Йосифу перевести до Єгипту всю його велику сім’ю. Він навіть дав їм колісниці для перевезення речей, а Йосиф навантажив їх подарунками.
Іаков, звісно, не міг повірити своїм вухам, почувши, що його давно вбитий син все ще живий. Він одразу ж встав і без жодної хвилини зволікання вирушив у дорогу у супроводі всіх 66 членів своєї родини.
Тора далі перелічує всіх прямих нащадків Іакова-Ізраїля (не включаючи дружин його синів), що дорівнює 66 людям. Якщо додати до цього самого Іакова та Йосифа з його двома синами, Ефремом і Манасією, то єврейське населення Єгипту починалося з 70 осіб. Єврейські мудреці іноді рахували їх інакше: вони говорили, що євреїв до Єгипту пішло всього 69, а 70-им був сам Господь Бог, Котрий обіцяв Іакову: «Я піду з тобою в Єгипет» (Буття 46:4).
Іаков із сім’єю прибули до Єгипту, де він нарешті зміг обійняти сина, якого не бачив і вважав загиблим протягом останніх 22 років. Цікаво, що у своєму коментарі до цього місця Тори Раші стверджує: «Проте про Іакова не сказано, що він кинувся на шию Йосифу і поцілував його. І тому мудреці говорили, що в цей момент він промовляв молитву «Шма» (Слухай, Ізраїль!)». Цікаве тлумачення… Можливо, Іакову справді довелося в цей момент молитися, щоб не впасти в непритомність від зустрічі з Йосифом.
Далі Йосиф продовжує проявляти хитрість і кмітливість: він радить братам сказати фараонові при зустрічі, що вони пастухи — заняття, яке було неприємним для єгиптян і не створювало євреям конкуренції. Завдяки цьому фараон дозволив синам Іакова поселитися в родючій землі Гесем, що на північному сході Єгипту, у дельті річки Ніл, де вона впадає в Середземне море. Синайський півострів від них буквально в двох кроках на схід!
Глава закінчується розповіддю про подальші успіхи Йосифа в економічній сфері Єгипту та його нову систему оподаткування, за якою п’ята частина всього земельного виробництва ставала власністю держави (лише священики були звільнені від сплати податку). А євреї-ізраїльтяни продовжували жити в землі Гесем, процвітаючи і примножуючись.
ХАФТАРА на цю тижневу главу обговорює подальше об’єднання єврейського народу (Юди та Ефрема) у Тисячолітньому Царстві Месії Йешуа, сина Давидова.
Коли десять північних племен відокремилися від царства Ровоама, сина царя Соломона, щоб створити власне царство під керівництвом Іеровоама, нащадка Ефрема, євреї втратили єдність як народ. Північне царство впало в єресь і проіснувало до 722 року до н.е., коли його завоювали ассирійці. Подібна доля чекала і Юду, яка потрапила у «галут бавель» — «вавилонське вигнання» у 586 році до н.е. Ієзекіїль став пророком Божим приблизно до часу руйнування Першого Бет хаМікдаш (Храму). Під час вавилонського полону він давав надію народу Ізраїля.
У цьому пророцтві Ієзекіїль на прикладі двох жезлів повинен показати людям, що настане час — і народ знову буде єдиним («ехад» — «складене єдність») під управлінням Єдиного Бога, і всі дотримуватимуться «мішпатім» — «судів» і «хукім» — «постанов Господніх». Господь також обіцяв через Ієзекіїля встановити з єврейським народом «бріт шалом» — «завіт миру» як «бріт олам» — «вічний завет» і відновити Храм у Єрусалимі.
Як у тижневій главі ми читаємо, що Йосиф примирився з братами завдяки «тшуве» («каяттю») Юди, так і в «ахаріт хаїямім» («у кінці днів») послідовники Машіах бен-Йосеф примиряться з тими євреями, які досі чекають Машіах бен-Давид. У той день Йешуа, який є і Тим, і Іншим, відновить Своє Царство на землі, об’єднавши обидва дома Ізраїля.
У Новому Заповіті про це добре говориться в Посланні до Ефесян 2:1-10 — що, незважаючи на всі наші гріхи, «у кінці днів» Месія Йешуа зробить нас учасниками Свого заповіту.
У цій тижневій главі продовжується розповідь про прихід синів Іакова-Ізраїля до Єгипту за продовольством і їхню зустріч там із Йосифом — братом, якого вони вже давно вважали померлим. Попередня тижнева глава закінчилася на найцікавішому місці, як у хорошому детективі.
Глава починається з прохання Юди, щоб Йосиф відпустив Веніаміна. Більше того, він щиро пропонує залишитися самому в Єгипті, аби молодший син Іакова повернувся до батька.
Нарешті Йосиф переконався у щирості каяття братів і зміні їхнього ставлення один до одного. Він побачив між ними ту братську любов, якої так бракувало йому в юності. І він наважився.
Йосиф наказав усім своїм слугам вийти з кімнати і, залишившись наодинці з братами, зізнався їм, що він — Йосиф. При цьому він жодним словом не дорікає їм, а намагається пояснити, що навіть їхнє погане ставлення до нього було використане Богом на їхнє благо.
Дізнавшись про прибуття братів, фараон дозволив Йосифу перевести до Єгипту всю його велику сім’ю. Він навіть дав їм колісниці для перевезення речей, а Йосиф навантажив їх подарунками.
Іаков, звісно, не міг повірити своїм вухам, почувши, що його давно вбитий син все ще живий. Він одразу ж встав і без жодної хвилини зволікання вирушив у дорогу у супроводі всіх 66 членів своєї родини.
Тора далі перелічує всіх прямих нащадків Іакова-Ізраїля (не включаючи дружин його синів), що дорівнює 66 людям. Якщо додати до цього самого Іакова та Йосифа з його двома синами, Ефремом і Манасією, то єврейське населення Єгипту починалося з 70 осіб. Єврейські мудреці іноді рахували їх інакше: вони говорили, що євреїв до Єгипту пішло всього 69, а 70-им був сам Господь Бог, Котрий обіцяв Іакову: «Я піду з тобою в Єгипет» (Буття 46:4).
Іаков із сім’єю прибули до Єгипту, де він нарешті зміг обійняти сина, якого не бачив і вважав загиблим протягом останніх 22 років. Цікаво, що у своєму коментарі до цього місця Тори Раші стверджує: «Проте про Іакова не сказано, що він кинувся на шию Йосифу і поцілував його. І тому мудреці говорили, що в цей момент він промовляв молитву «Шма» (Слухай, Ізраїль!)». Цікаве тлумачення… Можливо, Іакову справді довелося в цей момент молитися, щоб не впасти в непритомність від зустрічі з Йосифом.
Далі Йосиф продовжує проявляти хитрість і кмітливість: він радить братам сказати фараонові при зустрічі, що вони пастухи — заняття, яке було неприємним для єгиптян і не створювало євреям конкуренції. Завдяки цьому фараон дозволив синам Іакова поселитися в родючій землі Гесем, що на північному сході Єгипту, у дельті річки Ніл, де вона впадає в Середземне море. Синайський півострів від них буквально в двох кроках на схід!
Глава закінчується розповіддю про подальші успіхи Йосифа в економічній сфері Єгипту та його нову систему оподаткування, за якою п’ята частина всього земельного виробництва ставала власністю держави (лише священики були звільнені від сплати податку). А євреї-ізраїльтяни продовжували жити в землі Гесем, процвітаючи і примножуючись.
ХАФТАРА на цю тижневу главу обговорює подальше об’єднання єврейського народу (Юди та Ефрема) у Тисячолітньому Царстві Месії Йешуа, сина Давидова.
Коли десять північних племен відокремилися від царства Ровоама, сина царя Соломона, щоб створити власне царство під керівництвом Іеровоама, нащадка Ефрема, євреї втратили єдність як народ. Північне царство впало в єресь і проіснувало до 722 року до н.е., коли його завоювали ассирійці. Подібна доля чекала і Юду, яка потрапила у «галут бавель» — «вавилонське вигнання» у 586 році до н.е. Ієзекіїль став пророком Божим приблизно до часу руйнування Першого Бет хаМікдаш (Храму). Під час вавилонського полону він давав надію народу Ізраїля.
У цьому пророцтві Ієзекіїль на прикладі двох жезлів повинен показати людям, що настане час — і народ знову буде єдиним («ехад» — «складене єдність») під управлінням Єдиного Бога, і всі дотримуватимуться «мішпатім» — «судів» і «хукім» — «постанов Господніх». Господь також обіцяв через Ієзекіїля встановити з єврейським народом «бріт шалом» — «завіт миру» як «бріт олам» — «вічний завет» і відновити Храм у Єрусалимі.
Як у тижневій главі ми читаємо, що Йосиф примирився з братами завдяки «тшуве» («каяттю») Юди, так і в «ахаріт хаїямім» («у кінці днів») послідовники Машіах бен-Йосеф примиряться з тими євреями, які досі чекають Машіах бен-Давид. У той день Йешуа, який є і Тим, і Іншим, відновить Своє Царство на землі, об’єднавши обидва дома Ізраїля.
У Новому Заповіті про це добре говориться в Посланні до Ефесян 2:1-10 — що, незважаючи на всі наші гріхи, «у кінці днів» Месія Йешуа зробить нас учасниками Свого заповіту.
