Книга Левит у Торі називається «Ваїкра» («І покликав»). Її також знають як Книгу жертвопринесень. Інколи її називають «Торат Коганім» — Законом священства, оскільки здебільшого ця книга розповідає про різні жертвопринесення у скинії.

Ваїкра продовжує розповідь з того місця, де її завершила книга Вихід. Бог кличе Мойсея з «охель моед» («скинії зібрання») та говорить йому про жертвопринесення різних тварин і їжі («корбонот»).

У книгах Буття та Вихід ми читаємо історичні оповіді, які відкривають Божу космічну діяльність і Його вибір Ізраїлю як «ам сегула» — «обраного народу». Бог, який вивів ізраїльтян з Єгипту та уклав з ними Заповіт на Синаї, почав перебувати серед них у «мішкані» — «скинії».

У книзі Левит Бог уже перебуває серед Свого народу. Ваїкра відкриває, як саме встановлюються стосунки народу з Богом. Ключем до них є система жертвопринесень.

Принцип «корбана»: гріх — жертва — сповідання

Згрішивши проти Господа, людина заслуговує смерті. Обвинувач сатана саме цього й домагається від Бога. Але Бог зі Своєї милості дозволяє жертвовній тварині померти замість людини. Винна особа кладе руки на голову тварини та промовляє «видуй» («сповідь»): «Я заслуговую померти замість цієї невинної тварини, але зі Своєї милості Господь приймає її жертву замість мене». Коли Бог бачить пролиту кров і дим, що здіймається від жертви, Він прощає грішника на підставі його віри та «тшуви» («покаяння»).

Тора каже, що з усіх кошерних тварин до жертвопринесення приймаються лише три види: бик (або корова), вівця та коза. Усі ці тварини — домашні та мирні. Крім них, до жертвопринесення приймаються ще два види птахів: голуби та горлиці — також найбільш мирні серед птахів. Якщо жертву приносить зовсім бідна людина, вона може покласти на жертовник пшеничне борошно, яке використовувалося для випікання хліба священикам.

У цій главі виділено п’ять типів «корбанот» («жертвопринесень»):

1. «Ола» («всеспалення»): добровільне («недава») приношення, яке повністю спалювалося на вогні; приносилася лише тварина або птах без жодної вади.
2. «Минха» («їстівне приношення»): добровільне («недава») приношення з борошна з олією, яке зазвичай приносила бідна людина. Частина спалювалася на жертовнику, а решта з’їдалася священиками (саме слово «минха» означає «дар»). До речі, будь-яке приношення з борошна мало пектися дуже швидко, щоб тісто не встигло піднятися (без закваски).
3. «Шламім» («мирне приношення»): добровільне («недава») приношення, яке з’їдав сам той, хто його приносив; воно приносилося як подяка Богові за радісну подію. Якщо людина клала руки на голову тварини цього приношення, замість сповіді гріхів вона промовляла слова хвали та вдячності.
4. «Хатат» («приношення за гріх»): обов’язкове («хова») приношення за деякі ненавмисні гріхи. До речі, за навмисні гріхи не існувало жодних жертв; за них призначалася лише кара — смерть.
5. «Ашам» («приношення за провину»): обов’язкове («хова») приношення за деякі провини (наприклад, за неправдиву клятву з метою привласнення майна). У кожному випадку винний мав відшкодувати завдану шкоду плюс сплатити додатково 20 % цієї суми — і лише потім він міг принести жертву Господу та просити в Нього прощення.

Зверніть увагу, що останні дві жертви були обов’язковими. Їх приносив Первосвященник. Жир жертви спалювався на жертовнику, а всі інші частини тіла виносилися «поза табір» і там спалювалися.

Хоча система жертвопринесень була залишена після зруйнування Другого Храму в 70 році н. е., Книга Левит продовжувала мати великий вплив на життя євреїв, адже близько половини з 613 заповідей містяться саме в ній, і значна частина Талмуду базується саме на цій книзі Тори. У Європі єврейські діти традиційно починали навчання єврейським наукам саме з Книги Левит (Ваїкра), і ця традиція збереглася донині.

ГАФТАРА на главу Ваїкра говорить про проблеми ідолопоклонства. Ізраїль, народ, обраний Богом, відвернувся від системи жертвопринесень, заповіданої Богом, і звернувся до ідолів, зроблених із дерева та каменю. Але Бог залишався вірним Своєму народові й простив його, відновивши стосунки з Ним.

У НОВОМУ ЗАПОВІТІ ми читаємо про перевагу жертви Месії, принесеної один раз і назавжди, над усіма жертвами за гріх.

Крім того, однією з ролей Месії Ісуса була роль Первосвященника — Коген Гадоль, який приніс справжнє «капара» («викуплення») за наші гріхи Своєю власною кров’ю в нерукотворному Святому Святих.

‍