Ця тижнева глава перераховує деякі заповіді священикам, що стосуються богослужінь у скинії. Ці заповіді стосуються лише коганім, тобто священиків, які є прямими нащадками Аарона. Коганім були частиною коліна Левіїв, але не кожен Левит — нащадок Левія — був коеном, тобто нащадком Аарона.

Оскільки коганім були відокремлені Богом для безпосереднього служіння Йому, вони повинні були дотримуватися значно більшої кількості заповідей і заборон, ніж звичайний член ізраїльського суспільства. Наприклад, вони не могли торкатися мертвих тіл, окрім найближчих родичів, і то після цього повинні були дотримуватися певних ритуалів очищення.

Коганім не мали права одружуватися на розлучених або вдовах. Вони мали бути абсолютно здоровими фізично. Жили коганім за десятини та пожертви ізраїльтян.

Друга частина цієї тижневої глави перераховує вісім основних моедім — свят, або спеціально визначених Богом періодів року. Їх також називали мікраей кодеш — «час проголошення святості». В Ізраїлі ці дні називають просто ямім товім — дослівно «хороші дні», або «свята».

• Шабат – щотижневе дотримання дня відпочинку у суботу, яка за єврейським календарем є сьомим, а не шостим днем тижня.
• Песах (14 Нісана) – єврейська Пасха (не плутати з християнською Пасхою!).
• Свято опресноків (15–22 Нісана) – сім днів «счета Омер», що починаються з Песаха; у ці дні євреї повинні були їсти лише прісний хліб (мацу) на пам’ять про той хліб, з яким вони вийшли з Єгипту.
• Свято перших плодів (16 Нісана) – також називається рейшит кацир.
• Шавуот (6 Сівана) – також називається П’ятидесятницею або Святом тижнів.
• Йом Труа (1 Тишрея) – «день труб», який частіше називають Рош-ашана і який вважається єврейським Новим роком.
• Йом-Кіпур (10 Тишрея) – День спокути; цей день вважається найсвятішим у єврейському календарі.
• Суккот (15–22 Тишрея) – також називають святом Кущів або Шалашів.

Свята Песах, Шавуот і Суккот ще називають шалош регалим, тобто три свята сходження до Єрусалиму. У цьому щорічному сходженні мав брати участь кожен єврейський чоловік для принесення жертв у скинії (а пізніше — у Храмі).

Кожне з перелічених свят також було шабатнім відпочинком, тобто у ці дні не можна було працювати. Талмуд визначає роботу як ті дії, що використовувалися при будівництві скинії. Всіх таких категорій — 39, але якщо важко запам’ятати, уявіть собі, які дії потрібні при будівництві (нагибання, піднімання тяжкості, розпалювання вогню тощо) — і зрозумієте, чого ортодоксальному єврею не можна робити у суботу.

Зверніть увагу, що свята Ханука і Пурім були додані до єврейського календаря значно пізніше.

У кінці цієї тижневої глави Господь дає Свої закони покарання, які найбільш відомі у формулі «око за око і зуб за зуб». Ці закони були настільки поширені (і навіть сьогодні часто використовуються як виправдання помсти) у часи Йешуа (Ісуса), що Він прокоментував їх у Своїй найвідомішій Нагірній проповіді.

Глава завершується описом випадку, коли людина, що хулила ім’я Божого, була побита камінням до смерті. На жаль, не всі сприймали волю Божу серйозно навіть тоді, і Бог мусив нагадувати, що Його ім’я — святе, навіть якщо це було непомітно або незрозуміло людям.

ГАФТАРА на цю тижневу главу читається з книги пророка Єзекіїля, де він описує євреям у розсіянні славу майбутнього Храму. Цікаво, що священики цього Тисячолітнього Храму називаються у нього бней цадок, тобто «сини праведності». Саме вони зможуть наблизитися до Бога, щоб служити Йому, тоді як Левитам буде заборонено входити до цього святого місця. Більше того, Єзекіїль говорить, що, оскільки Йом-Кіпур до того часу вже буде виконаний (а він уже виконаний Месією Йешуа!), усі ці священики одягнуться у одяг Первосвященика, і їхні жертви нагадуватимуть усім про жертву Йешуа як Спасителя всіх народів.

У НОВОМУ ЗАПОВІТІ Месія Ісус називається Каменем, який відкинули будівничі, але який став головою кута (Пс. 117:22). Людина, що повірила в Нього, ніколи не постидиться.

Тут же у НОВОМУ ЗАПОВІТІ говориться, що віруючі в Йешуа стають «живими каменями» і «царським священством» Його Храму.

‍