Ця тижнева глава переходить від настанов щодо ритуальної чистоти до інструкцій Аарону про те, коли саме та яким чином він може входити у Святе Святих, щоб його не спіткала доля його синів Надава й Аавігу, які принесли чужий вогонь. У цій главі містяться основні настанови для первосвященників на Йом-Кіпур — День викуплення.
У Святому Святих являвся Сам Господь у вигляді шхіни — Його слави, яка перебувала (шахан) між херувимами над ковчегом. Це було найсвятіше місце не лише у скинії, а згодом і в Храмі, але й на всій землі. Ніхто з євреїв не мав права туди входити, окрім первосвященника, і лише один раз на рік — 10 тішрея, у День викуплення, або Йом-Кіпур.
Цей день вважається найсвятішим днем року, коли жертви приносилися лише самим первосвященником (коген гадоль) і ніким іншим.
До речі, за єврейською традицією, тільки в Йом-Кіпур промовлялося повне Ім’я Господа — Ієгова або Ягве; в усі інші дні Його називали не інакше як Адонай (мій Господь). У цей день первосвященник рівно 10 разів промовляв повне Ім’я Господа: 9 разів під час сповіді гріхів і 1 раз під час принесення в жертву козла. Коли люди чули це Ім’я, вони промовляли особливе благословення, і згодом стало традицією виголошувати Ім’я Господа лише разом із благословенням — Господь, нехай буде благословенне Ім’я Його.
Козел, згаданий вище, був одним із двох козлів, які брали участь у цьому дні. Первосвященник кидав жереб між ними, і один із них приносився в жертву, а його кров’ю кропилася кришка ковчега у Святому Святих.
Після цього первосвященник покладав руки на голову другого козла, призначеного Азазелю — ангелу-обвинувачу, або сатані. Він сповідав усі гріхи свого народу, після чого цього козла відводили в пустелю, де його залишали або скидали в ущелину. Таким чином цей козел ставав козлом відпущення.
Далі глава нагадує євреям, що всі жертвоприношення слід приносити лише в скинії, а не на полях, де раніше приносили жертви язичницьким богам. Покарання за непослух — смертна кара. Ось наскільки дорого Господь цінував Свої заповіді, включно з тими, які ми сьогодні можемо не повністю розуміти.
Ще одне порушення, за яке передбачена смертна кара, — це вживання крові. Господь пояснює, що в крові міститься життя, душа життя.
Глава завершується настановою зберігати сексуальну чистоту й не чинити ні інцесту, ні гомосексуальних зв’язків, ні скотоложства. Господь пояснює, що саме за ці гріхи Він виганяє інші народи з землі.
Йом-Кіпур вважається найсвятішим днем календаря, бо саме цього дня Господь прощав гріхи всього народу. А чи щось змінилося після приходу на землю Йешуа майже 2000 років тому?
Талмуд подає вражаючу інформацію про чуда, які відбувалися в Ізраїлі за 40 років до зруйнування Храму (тобто приблизно у 30 р. н. е.). Їх приписували праведнику Шимону-Цадику, але оскільки про нього більше не згадували, можливо, талмудисти трохи помилилися? Можливо, ці чуда пов’язані не з ким іншим, як із Йешуа після Його смерті? Адже в НОВОМУ ЗАПОВІТІ написано, що завіса в Храмі розірвалася надвоє — а це дуже серйозна зміна у взаєминах між єврейським народом і Богом. Ось що каже Талмуд:
Наші равини навчають: під час останніх 40 років перед зруйнуванням Храму жереб первосвященника жодного разу не випав на праву руку; червона стрічка не ставала білою; західний світильник не запалювався; а двері Храму відчинялися самі по собі (Сончино по Йома 39b).
Іншими словами, жереб, який кидали, щоб обрати козла для жертви й козла відпущення, 40 разів поспіль випадав лише на ліву сторону. Це суперечить усім законам імовірності й означає, що щось кардинально змінилося в служінні на Йом-Кіпур.
Червона стрічка, про яку йдеться в другому чуді, обв’язувалася навколо шиї козла відпущення. Від неї відрізали шматок і прив’язували до дверей Храму. Після смерті козла стрічка на дверях Храму ставала білою — це означало, що Бог прийняв жертву й простив Свій народ. Однак, як бачимо, починаючи з 30 року до моменту зруйнування Храму, стрічка залишалася червоною.
Третє чудо, згадане в Талмуді, полягає в тому, що вранці західний світильник був погашеним, хоча раніше такого ніколи не траплялося — усі світильники горіли всю ніч.
І четверте чудо — двері Храму, які самі відчинялися. Як сказав ребе Йоханан бен Закай, це передвіщало зруйнування Храму. Можливо, так воно і було, адже після смерті й воскресіння Йешуа Храм перестав виконувати ту роль, заради якої був збудований, бо цю роль узяв на Себе Йешуа.
ГАФТАРА на цю тижневу главу читається з Книги пророка Єзекіїля 22. Тут пророк докоряє Ізраїлю за недотримання заповідей Мойсея й наведену на себе Божу кару, унаслідок якої почалося розсіяння — діаспора — єврейського народу по всій землі.
Проте також дається пояснення мети діаспори — покласти край мерзотам, що існували в народі в той час. Таким чином, був очевидний і кінець діаспори як покарання.
НОВИЙ ЗАПОВІТ пояснює все те, що ми починаємо розуміти в описі Йом-Кіпуру. Йешуа став нашим Первосвященником, приніс Свою власну кров для викуплення наших гріхів, ставши досконалою жертвою за наш гріх і для нашого виправдання (Євр. 9:11–28).
І якщо після Його смерті сам Храм став непотрібним для зв’язку людей із Богом, то й ми можемо прийняти Його й більше не турбуватися про дотримання різних дрібних міцвот, які не можуть наблизити нас до Бога або віддалити від Нього (Рим. 9:30–10:13 і Гал. 3:10–14).
Наша головна міцва — любити Бога (тобто повністю довіритися Йому) й любити своїх ближніх. Ось і все, чого вимагається від віруючої людини. Не будемо ускладнювати собі життя церемоніями та обрядами, а любитимемо Бога, радітимемо в Ньому й кожному дню, дарованому Ним, і нести цю любов та радість людям навколо нас.
Ця тижнева глава переходить від настанов щодо ритуальної чистоти до інструкцій Аарону про те, коли саме та яким чином він може входити у Святе Святих, щоб його не спіткала доля його синів Надава й Аавігу, які принесли чужий вогонь. У цій главі містяться основні настанови для первосвященників на Йом-Кіпур — День викуплення.
У Святому Святих являвся Сам Господь у вигляді шхіни — Його слави, яка перебувала (шахан) між херувимами над ковчегом. Це було найсвятіше місце не лише у скинії, а згодом і в Храмі, але й на всій землі. Ніхто з євреїв не мав права туди входити, окрім первосвященника, і лише один раз на рік — 10 тішрея, у День викуплення, або Йом-Кіпур.
Цей день вважається найсвятішим днем року, коли жертви приносилися лише самим первосвященником (коген гадоль) і ніким іншим.
До речі, за єврейською традицією, тільки в Йом-Кіпур промовлялося повне Ім’я Господа — Ієгова або Ягве; в усі інші дні Його називали не інакше як Адонай (мій Господь). У цей день первосвященник рівно 10 разів промовляв повне Ім’я Господа: 9 разів під час сповіді гріхів і 1 раз під час принесення в жертву козла. Коли люди чули це Ім’я, вони промовляли особливе благословення, і згодом стало традицією виголошувати Ім’я Господа лише разом із благословенням — Господь, нехай буде благословенне Ім’я Його.
Козел, згаданий вище, був одним із двох козлів, які брали участь у цьому дні. Первосвященник кидав жереб між ними, і один із них приносився в жертву, а його кров’ю кропилася кришка ковчега у Святому Святих.
Після цього первосвященник покладав руки на голову другого козла, призначеного Азазелю — ангелу-обвинувачу, або сатані. Він сповідав усі гріхи свого народу, після чого цього козла відводили в пустелю, де його залишали або скидали в ущелину. Таким чином цей козел ставав козлом відпущення.
Далі глава нагадує євреям, що всі жертвоприношення слід приносити лише в скинії, а не на полях, де раніше приносили жертви язичницьким богам. Покарання за непослух — смертна кара. Ось наскільки дорого Господь цінував Свої заповіді, включно з тими, які ми сьогодні можемо не повністю розуміти.
Ще одне порушення, за яке передбачена смертна кара, — це вживання крові. Господь пояснює, що в крові міститься життя, душа життя.
Глава завершується настановою зберігати сексуальну чистоту й не чинити ні інцесту, ні гомосексуальних зв’язків, ні скотоложства. Господь пояснює, що саме за ці гріхи Він виганяє інші народи з землі.
Йом-Кіпур вважається найсвятішим днем календаря, бо саме цього дня Господь прощав гріхи всього народу. А чи щось змінилося після приходу на землю Йешуа майже 2000 років тому?
Талмуд подає вражаючу інформацію про чуда, які відбувалися в Ізраїлі за 40 років до зруйнування Храму (тобто приблизно у 30 р. н. е.). Їх приписували праведнику Шимону-Цадику, але оскільки про нього більше не згадували, можливо, талмудисти трохи помилилися? Можливо, ці чуда пов’язані не з ким іншим, як із Йешуа після Його смерті? Адже в НОВОМУ ЗАПОВІТІ написано, що завіса в Храмі розірвалася надвоє — а це дуже серйозна зміна у взаєминах між єврейським народом і Богом. Ось що каже Талмуд:
Наші равини навчають: під час останніх 40 років перед зруйнуванням Храму жереб первосвященника жодного разу не випав на праву руку; червона стрічка не ставала білою; західний світильник не запалювався; а двері Храму відчинялися самі по собі (Сончино по Йома 39b).
Іншими словами, жереб, який кидали, щоб обрати козла для жертви й козла відпущення, 40 разів поспіль випадав лише на ліву сторону. Це суперечить усім законам імовірності й означає, що щось кардинально змінилося в служінні на Йом-Кіпур.
Червона стрічка, про яку йдеться в другому чуді, обв’язувалася навколо шиї козла відпущення. Від неї відрізали шматок і прив’язували до дверей Храму. Після смерті козла стрічка на дверях Храму ставала білою — це означало, що Бог прийняв жертву й простив Свій народ. Однак, як бачимо, починаючи з 30 року до моменту зруйнування Храму, стрічка залишалася червоною.
Третє чудо, згадане в Талмуді, полягає в тому, що вранці західний світильник був погашеним, хоча раніше такого ніколи не траплялося — усі світильники горіли всю ніч.
І четверте чудо — двері Храму, які самі відчинялися. Як сказав ребе Йоханан бен Закай, це передвіщало зруйнування Храму. Можливо, так воно і було, адже після смерті й воскресіння Йешуа Храм перестав виконувати ту роль, заради якої був збудований, бо цю роль узяв на Себе Йешуа.
ГАФТАРА на цю тижневу главу читається з Книги пророка Єзекіїля 22. Тут пророк докоряє Ізраїлю за недотримання заповідей Мойсея й наведену на себе Божу кару, унаслідок якої почалося розсіяння — діаспора — єврейського народу по всій землі.
Проте також дається пояснення мети діаспори — покласти край мерзотам, що існували в народі в той час. Таким чином, був очевидний і кінець діаспори як покарання.
НОВИЙ ЗАПОВІТ пояснює все те, що ми починаємо розуміти в описі Йом-Кіпуру. Йешуа став нашим Первосвященником, приніс Свою власну кров для викуплення наших гріхів, ставши досконалою жертвою за наш гріх і для нашого виправдання (Євр. 9:11–28).
І якщо після Його смерті сам Храм став непотрібним для зв’язку людей із Богом, то й ми можемо прийняти Його й більше не турбуватися про дотримання різних дрібних міцвот, які не можуть наблизити нас до Бога або віддалити від Нього (Рим. 9:30–10:13 і Гал. 3:10–14).
Наша головна міцва — любити Бога (тобто повністю довіритися Йому) й любити своїх ближніх. Ось і все, чого вимагається від віруючої людини. Не будемо ускладнювати собі життя церемоніями та обрядами, а любитимемо Бога, радітимемо в Ньому й кожному дню, дарованому Ним, і нести цю любов та радість людям навколо нас.
