Ця тижнева глава починається з обіцянки: якщо ми будемо жити за хукот Господа і Його заповідями (міцвот), виконуючи їх у своєму житті, то ми отримаємо матеріальні благословення і будемо жити в безпеці на Обітованій землі. Господь навіть обіцяє бути там разом із нами!
Взагалі, Тора сповнена різних повелінь від Бога. Термін міцвот використовується як загальна назва будь-якої заповіді, даної Богом.
У цій главі — останній у Книзі Левит — йдеться про бажання Бога, щоб усі євреї вивчали Тору і дотримувалися її заповідей. Єврейські мудреці стверджують, що існування всього світу залежить від вивчення Тори та любові до неї заради самої Тори. Саме тому в єврейському суспільстві завжди високо шанували чоловіків, які присвятили своє життя вивченню Тори та Талмуду і ні чим іншим у житті не займалися.
Єврейська традиція розповідає мідраш про Раббі Аківу. Будучи молодим, Аківа не знав Тору. Він працював пастухом у багатого чоловіка в Єрусалимі. Одного разу він побачив невеликий водоспад, а під ним камені, наполовину виточені водою. Коли він це побачив, сказав собі: «Якщо камінь, такий твердий, зміг піддатися воді, наскільки ж більше може Тора, яку так часто порівнюють із водою, змінити моє серце! Я буду її вивчати!» Згодом Раббі Аківа став одним із найвідоміших раввінів та учителів Тори.
Далі глава перелічує всі благословення і прокляття, які спіткають єврейський народ залежно від їхнього ставлення до Тори. Але навіть якщо народ перестане шанувати Бога і Його слово, Господь залишає можливість для тшуви — покаяння.
Закінчується ця тижнева глава обговоренням законів клятв (недерім) людям і посвяченням жертвених тварин Господу.
«Яшер коах!» і «Хазак!» — скажемо ми, закінчивши читати чергову книгу Тори.
ГАФТАРА на цю тижневу главу розповідає про пророка Єремію, який відчайдушно намагався звернутися до єврейського народу до приходу вавилонян у 586 р. до н.е. Єремія пояснює, що ідолопоклонство, ігнорування року шміта (року відпочинку землі) та загальна втрата довіри до Господа призведе до їхнього полону і розсіяння. Він закликає народ до покаяння, поки не пізно — до щирої і справжньої зміни серця.
У НОВОМУ ЗАПОВІТІ ми читаємо кілька притч про домоправителя, який, виїхавши, залишив своє майно довіреним рабам. Те, в якому стані господар знайшов своє майно і своїх рабів після повернення, перекликається з тим, наскільки ми готуємо себе до Його приходу. І взагалі — наскільки ми віримо в те, що Його прихід неминучий, як і Його оцінка нашого життя. А критерієм буде лише віра. Не крики, не стогін, не плач, не виправдання, не слова чи проповіді, а лише віра, яку Він побачить — або не побачить — у наших серцях. Давайте будемо готові!
Ця тижнева глава починається з обіцянки: якщо ми будемо жити за хукот Господа і Його заповідями (міцвот), виконуючи їх у своєму житті, то ми отримаємо матеріальні благословення і будемо жити в безпеці на Обітованій землі. Господь навіть обіцяє бути там разом із нами!
Взагалі, Тора сповнена різних повелінь від Бога. Термін міцвот використовується як загальна назва будь-якої заповіді, даної Богом.
У цій главі — останній у Книзі Левит — йдеться про бажання Бога, щоб усі євреї вивчали Тору і дотримувалися її заповідей. Єврейські мудреці стверджують, що існування всього світу залежить від вивчення Тори та любові до неї заради самої Тори. Саме тому в єврейському суспільстві завжди високо шанували чоловіків, які присвятили своє життя вивченню Тори та Талмуду і ні чим іншим у житті не займалися.
Єврейська традиція розповідає мідраш про Раббі Аківу. Будучи молодим, Аківа не знав Тору. Він працював пастухом у багатого чоловіка в Єрусалимі. Одного разу він побачив невеликий водоспад, а під ним камені, наполовину виточені водою. Коли він це побачив, сказав собі: «Якщо камінь, такий твердий, зміг піддатися воді, наскільки ж більше може Тора, яку так часто порівнюють із водою, змінити моє серце! Я буду її вивчати!» Згодом Раббі Аківа став одним із найвідоміших раввінів та учителів Тори.
Далі глава перелічує всі благословення і прокляття, які спіткають єврейський народ залежно від їхнього ставлення до Тори. Але навіть якщо народ перестане шанувати Бога і Його слово, Господь залишає можливість для тшуви — покаяння.
Закінчується ця тижнева глава обговоренням законів клятв (недерім) людям і посвяченням жертвених тварин Господу.
«Яшер коах!» і «Хазак!» — скажемо ми, закінчивши читати чергову книгу Тори.
ГАФТАРА на цю тижневу главу розповідає про пророка Єремію, який відчайдушно намагався звернутися до єврейського народу до приходу вавилонян у 586 р. до н.е. Єремія пояснює, що ідолопоклонство, ігнорування року шміта (року відпочинку землі) та загальна втрата довіри до Господа призведе до їхнього полону і розсіяння. Він закликає народ до покаяння, поки не пізно — до щирої і справжньої зміни серця.
У НОВОМУ ЗАПОВІТІ ми читаємо кілька притч про домоправителя, який, виїхавши, залишив своє майно довіреним рабам. Те, в якому стані господар знайшов своє майно і своїх рабів після повернення, перекликається з тим, наскільки ми готуємо себе до Його приходу. І взагалі — наскільки ми віримо в те, що Його прихід неминучий, як і Його оцінка нашого життя. А критерієм буде лише віра. Не крики, не стогін, не плач, не виправдання, не слова чи проповіді, а лише віра, яку Він побачить — або не побачить — у наших серцях. Давайте будемо готові!
