Ця тижнева глава продовжує тему попередньої та розповідає про цараат — хворобу шкіри, яку найчастіше перекладають як проказа і яка робила людину нечистою. У цій главі Мойсей дає подальші настанови тому, хто одужав від цієї хвороби.
Якщо хворий (мецора) пройшов тшува (покаяння) і начебто очистився, він мав насамперед покликати священника, щоб отримати від нього статус чистого. Якщо священник більше не бачив ознак тума (нечистоти), то він призначав ще одну перевірку через тиждень. Якщо ж і через тиждень нічого не виявлялося, то мецора був вільний від своєї хвороби.
З цього моменту починався процес тахара (очищення), який включав у себе кров двох жертовних птахів, воду з джерела в глиняному глечику, шматок кедрового дерева, червону нитку та гілочку ісопу. Процес був досить складним. Окрім принесення жертвоприношень і курінь, людина мала зголити все волосся, навіть брови, та зануритися в мікву (ритуальний басейн).
Після цього вона могла повернутися до загального табору, але не до свого дому й не до своєї сім’ї. І лише після того, як на восьмий день приносила ще кілька жертв, вона отримувала статус тахор (чистого) від священника. Її життя в нечистоті закінчувалося, і вона відчувала себе як людина, що повернулася з мертвих до нового життя.
Навіщо був потрібен увесь цей процес? За юдейською традицією, кожен його елемент мав певне значення. Наприклад, кедрове дерево вказувало на гордість (як найвище серед дерев), а ісоп — на смирення (як найнижче). Кров жертовних птахів вказувала на жертву за гріх, а вода — на відродження до нового життя.
Окрім шкіри, цараат могла вражати й цілі доми чи одяг. У такому разі лише священник міг визначити, чи потрібно дім або одяг очистити, чи вже лише спалити. Іноді це ставало сильним застереженням від Господа.
А іноді — особливим благословенням. Наприклад, хананеї часто ховали у стінах своїх домів золото, срібло та коштовності, коли тікали від євреїв. І якщо Бог вважав єврейську сім’ю, яка оселилася в певному домі, гідною, Він посилав на стіни цараат, через що дім потрібно було зруйнувати — і таким чином сім’я знаходила скарб.
Ця глава завершується законами зувім (виділення з тіла), за якими було обов’язковим очищення через мікву та принесення очищувальних жертв.
ГАФТАРА на цей тиждень розповідає історію про те, як прокажені виявили, що Господь визволив Ізраїль від облоги сирійців, а воєначальник Ізраїлю, який скептично поставився до їхніх слів, був розчавлений натовпом, що кинувся грабувати залишений сирійський табір.
НОВИЙ ЗАПОВІТ розповідає про кілька різних чудес зцілення Ісусом прокажених, а також жінки з кровотечею (зувім). У ньому паралельно йдеться про Божу справедливість, яка часто проявляється в покараннях і хворобах, та про Його милість, яка часто проявляється у зціленнях Месії.
Ця тижнева глава продовжує тему попередньої та розповідає про цараат — хворобу шкіри, яку найчастіше перекладають як проказа і яка робила людину нечистою. У цій главі Мойсей дає подальші настанови тому, хто одужав від цієї хвороби.
Якщо хворий (мецора) пройшов тшува (покаяння) і начебто очистився, він мав насамперед покликати священника, щоб отримати від нього статус чистого. Якщо священник більше не бачив ознак тума (нечистоти), то він призначав ще одну перевірку через тиждень. Якщо ж і через тиждень нічого не виявлялося, то мецора був вільний від своєї хвороби.
З цього моменту починався процес тахара (очищення), який включав у себе кров двох жертовних птахів, воду з джерела в глиняному глечику, шматок кедрового дерева, червону нитку та гілочку ісопу. Процес був досить складним. Окрім принесення жертвоприношень і курінь, людина мала зголити все волосся, навіть брови, та зануритися в мікву (ритуальний басейн).
Після цього вона могла повернутися до загального табору, але не до свого дому й не до своєї сім’ї. І лише після того, як на восьмий день приносила ще кілька жертв, вона отримувала статус тахор (чистого) від священника. Її життя в нечистоті закінчувалося, і вона відчувала себе як людина, що повернулася з мертвих до нового життя.
Навіщо був потрібен увесь цей процес? За юдейською традицією, кожен його елемент мав певне значення. Наприклад, кедрове дерево вказувало на гордість (як найвище серед дерев), а ісоп — на смирення (як найнижче). Кров жертовних птахів вказувала на жертву за гріх, а вода — на відродження до нового життя.
Окрім шкіри, цараат могла вражати й цілі доми чи одяг. У такому разі лише священник міг визначити, чи потрібно дім або одяг очистити, чи вже лише спалити. Іноді це ставало сильним застереженням від Господа.
А іноді — особливим благословенням. Наприклад, хананеї часто ховали у стінах своїх домів золото, срібло та коштовності, коли тікали від євреїв. І якщо Бог вважав єврейську сім’ю, яка оселилася в певному домі, гідною, Він посилав на стіни цараат, через що дім потрібно було зруйнувати — і таким чином сім’я знаходила скарб.
Ця глава завершується законами зувім (виділення з тіла), за якими було обов’язковим очищення через мікву та принесення очищувальних жертв.
ГАФТАРА на цей тиждень розповідає історію про те, як прокажені виявили, що Господь визволив Ізраїль від облоги сирійців, а воєначальник Ізраїлю, який скептично поставився до їхніх слів, був розчавлений натовпом, що кинувся грабувати залишений сирійський табір.
НОВИЙ ЗАПОВІТ розповідає про кілька різних чудес зцілення Ісусом прокажених, а також жінки з кровотечею (зувім). У ньому паралельно йдеться про Божу справедливість, яка часто проявляється в покараннях і хворобах, та про Його милість, яка часто проявляється у зціленнях Месії.
