Ця тижнева глава починається з нагородження Пінхаса заповітом миру та вічного священства за те, що він не побоявся проявити ревність Божу щодо ідолопоклонників, а простіше кажучи — убити їх. А життя інших продовжувалося. Минуло вже 39 років після виходу єврейського народу з Єгипту, і Бог наказує провести ще один перепис чоловіків віком від 20 до 60 років, не рахуючи коліно левитів. Таких чоловіків налічилося 601 730 (що на 1820 менше, ніж у попередньому переписі, коли було 603 550 чоловіків того ж віку).
На час цього перепису вже не залишилося нікого з учасників попереднього перепису, крім тих, хто його проводив. Це означає, що покоління, яке вийшло з Єгипту у віці понад 20 років, уже не існувало. Мідраш розповідає, що щороку на 9 ава весь народ рив собі могили й проводив у них цю одну ніч. Вранці звучала команда: «Відділіть живих від мертвих» — і всі, хто залишався живим, вставали, а мертві залишалися у викопаних ними могилах. І так тривало аж до 9 ава 40-го року після виходу з Єгипту, коли, на велике здивування людей, з могил вранці вставли всі. На всяк випадок народ вирішив провести ще кілька ночей у могилах, щоб уникнути помилки, але потім зрозумів, що час їхніх мандрів і покарання закінчився.
Далі глава розповідає цікаву історію про те, як дочки Салпаада вибили собі спадок, незважаючи на те, що прецедентів отримання спадку жінками, а не чоловіками, в історії єврейського народу ще не було. Але Господь погодився — і вони отримали своє законне право успадкувати свого батька, який не дав їм жодного брата.
Далі йде один із найсумніших уривків Тори. Мойсей, який усі ці роки вів синів Ізраїлю, навчав їх, докоряв їм, який особисто спілкувався з Господом і двічі (!) отримував від Нього Закон, почув слова Господні, які свідомо чи підсвідомо очікував уже давно: «Взойди на цю гору Аварим, і подивись на землю, яку Я даю синам Ізраїлевим; і коли подивишся на неї, прикладись до народу свого, і ти, як приклався Аарон, брат твій; бо ви не послухали Мого наказу в пустелі Син, під час розбрату народу, щоб явити перед очима їхніми святість Мою при водах [Мериви]» (Числа 27:12-14).
Що б зробила будь-яка людина на місці Мойсея, дізнавшись, що їй ось-ось доведеться померти? Причому ця інформація надійшла з найвірнішого джерела — від самого Бога. Напевно, кожен вчинив би по-різному, але кожен на свій спосіб намагався б підготуватися до смерті. І Мойсей теж вирішив підготуватися до смерті, але зробив це у своєму стилі — він попросив Всевишнього дати народу іншого лідера замість себе. Так на служіння був поставлений Йегошуа бен-Нун, відомий в українському перекладі Біблії як Ісус Навин.
Останні дві глави цієї парші надають детальний список жертв, які потрібно приносити в скинії у різні дні, свята та особливі випадки.
ГАФТАРА на цю главу читається з «Мелахим Алеф», що відповідає в українському перекладі Біблії 3 Книзі Царів. Пророк Ілля щойно «розібрався» з лжепророками Ваала, і про це щойно повідомили цариці Ізевелі, яка одразу видала смертний вирок Іллі. Ілля був настільки засмучений, що пішов у пустелю і почав просити у Бога смерті. У нього проявилися всі ознаки початкової депресії, спричиненої сильним стресом.
І Господь вирішує цю проблему Своїм способом. Спочатку дає йому наїстися і виспатися, щоб Ілля підкріпив свої сили. Потім дає йому наступне завдання, щоб оновилося його бачення. А потім оновлює саме його ставлення до ситуації, пояснюючи, що він не один такий і що у Бога ще є люди, подібні йому. Божі заходи подіяли, і Ілля вирушив на своє чергове завдання для Господа.
У цьому ж уривку ми читаємо одне з найчудовіших описів дії Божої. Його корисно пам’ятати нам усім, особливо тим, хто постійно шукає чудеса та знамення від Господа. Так, у нашому житті бувають і вітри, і землетруси, і вогонь, і багато чого іншого сильного, яскравого та вражаючого. Але найчастіше голос Божий чутно лише в «віянні тихого вітру».
У НОВОМУ ЗАПОВІТІ Павло цитує історію з Іллею, щоб пояснити, що завжди існує залишок, вірний Господу. Залишок обраного народу живе по сьогодні. Це євреї, які увірували в Йешуа як Месію і прийняли Благу Вістку.
Ця тижнева глава починається з нагородження Пінхаса заповітом миру та вічного священства за те, що він не побоявся проявити ревність Божу щодо ідолопоклонників, а простіше кажучи — убити їх. А життя інших продовжувалося. Минуло вже 39 років після виходу єврейського народу з Єгипту, і Бог наказує провести ще один перепис чоловіків віком від 20 до 60 років, не рахуючи коліно левитів. Таких чоловіків налічилося 601 730 (що на 1820 менше, ніж у попередньому переписі, коли було 603 550 чоловіків того ж віку).
На час цього перепису вже не залишилося нікого з учасників попереднього перепису, крім тих, хто його проводив. Це означає, що покоління, яке вийшло з Єгипту у віці понад 20 років, уже не існувало. Мідраш розповідає, що щороку на 9 ава весь народ рив собі могили й проводив у них цю одну ніч. Вранці звучала команда: «Відділіть живих від мертвих» — і всі, хто залишався живим, вставали, а мертві залишалися у викопаних ними могилах. І так тривало аж до 9 ава 40-го року після виходу з Єгипту, коли, на велике здивування людей, з могил вранці вставли всі. На всяк випадок народ вирішив провести ще кілька ночей у могилах, щоб уникнути помилки, але потім зрозумів, що час їхніх мандрів і покарання закінчився.
Далі глава розповідає цікаву історію про те, як дочки Салпаада вибили собі спадок, незважаючи на те, що прецедентів отримання спадку жінками, а не чоловіками, в історії єврейського народу ще не було. Але Господь погодився — і вони отримали своє законне право успадкувати свого батька, який не дав їм жодного брата.
Далі йде один із найсумніших уривків Тори. Мойсей, який усі ці роки вів синів Ізраїлю, навчав їх, докоряв їм, який особисто спілкувався з Господом і двічі (!) отримував від Нього Закон, почув слова Господні, які свідомо чи підсвідомо очікував уже давно: «Взойди на цю гору Аварим, і подивись на землю, яку Я даю синам Ізраїлевим; і коли подивишся на неї, прикладись до народу свого, і ти, як приклався Аарон, брат твій; бо ви не послухали Мого наказу в пустелі Син, під час розбрату народу, щоб явити перед очима їхніми святість Мою при водах [Мериви]» (Числа 27:12-14).
Що б зробила будь-яка людина на місці Мойсея, дізнавшись, що їй ось-ось доведеться померти? Причому ця інформація надійшла з найвірнішого джерела — від самого Бога. Напевно, кожен вчинив би по-різному, але кожен на свій спосіб намагався б підготуватися до смерті. І Мойсей теж вирішив підготуватися до смерті, але зробив це у своєму стилі — він попросив Всевишнього дати народу іншого лідера замість себе. Так на служіння був поставлений Йегошуа бен-Нун, відомий в українському перекладі Біблії як Ісус Навин.
Останні дві глави цієї парші надають детальний список жертв, які потрібно приносити в скинії у різні дні, свята та особливі випадки.
ГАФТАРА на цю главу читається з «Мелахим Алеф», що відповідає в українському перекладі Біблії 3 Книзі Царів. Пророк Ілля щойно «розібрався» з лжепророками Ваала, і про це щойно повідомили цариці Ізевелі, яка одразу видала смертний вирок Іллі. Ілля був настільки засмучений, що пішов у пустелю і почав просити у Бога смерті. У нього проявилися всі ознаки початкової депресії, спричиненої сильним стресом.
І Господь вирішує цю проблему Своїм способом. Спочатку дає йому наїстися і виспатися, щоб Ілля підкріпив свої сили. Потім дає йому наступне завдання, щоб оновилося його бачення. А потім оновлює саме його ставлення до ситуації, пояснюючи, що він не один такий і що у Бога ще є люди, подібні йому. Божі заходи подіяли, і Ілля вирушив на своє чергове завдання для Господа.
У цьому ж уривку ми читаємо одне з найчудовіших описів дії Божої. Його корисно пам’ятати нам усім, особливо тим, хто постійно шукає чудеса та знамення від Господа. Так, у нашому житті бувають і вітри, і землетруси, і вогонь, і багато чого іншого сильного, яскравого та вражаючого. Але найчастіше голос Божий чутно лише в «віянні тихого вітру».
У НОВОМУ ЗАПОВІТІ Павло цитує історію з Іллею, щоб пояснити, що завжди існує залишок, вірний Господу. Залишок обраного народу живе по сьогодні. Це євреї, які увірували в Йешуа як Месію і прийняли Благу Вістку.
