У цій тижневій главі проводиться ще одна перепис трьох кланів коліна левитів, відповідальних за перенесення скинії.
Взагалі левити ділилися на такі чотири клану:
Цього разу в переписі враховували лише чоловіків від 30 до 50 років. Їх налічили 8 580 осіб.
Після цієї переписі та встановлення стану навколо скинії Господь наказав усім «тамей» (ритуально нечистим) залишити стан до повного очищення.
Після цього Господь повелів ізраїльтянам, що за кожний гріх вони повинні звершити «тшуву» («покаяння»), додавши 20% до суми завданої шкоди. Крім того, всі «трумот» («приношення» або «відрахування») священникам були обов’язкові, і хто їх не робитиме, підлягатиме суду Господньому.
Єврейський мідраш говорить, що Господь вивів ізраїльтян з Єгипту лише за заслуги єврейських жінок, які за всі 400 років єгипетського рабства жодного разу не вчинили гріха перелюбства. Як би там не було насправді, далі в тексті Тора описує незвичайний ритуал для перевірки вірності чи невірності дружини. Цей засіб називається «Закон Сота». Якщо жінка виявляється невірною дружиною, вона, випивши особливу «гірку» воду, вмирає від неї. Мідраш додає, що разом із нею вмирає і її партнер по перелюбству, де б він у цей момент не перебував.
Після цього читаємо ще один ритуал — «назир» або «нацир». Це слово означає «відділений» або «освячений». Людина, яка приймає обіт «назир», або «назорейство», на певний період присвячення себе Господу, стає «назореєм», тобто єврейським аскетом. Зверніть увагу на два основні моменти цього обіту: він береться лише на певний час і не має жодного відношення до міста Назарет.
Три правила назорейства:
Якщо назорей порушує (навмисно чи випадково) будь-яке з цих правил, він просто повинен почати своє назорейство заново.
З історії відомо, що більшість назореїв брали цей обіт на термін від 30 до 100 днів, проте були й такі, хто виховувався назореєм від народження і залишався ним до смерті, наприклад Самсон (Судді 13:7) і Іван Хреститель (Луки 1:15-17). Апостол Павло, наприклад, теж прийняв обіт назорейства на певний час (Дії 18:18, 21:17-26), щоб продемонструвати свою відданість Торі як послідовник Йешуа (Ісуса).
У цій же главі міститься найвідоміше благословення — благословення Аарона, назване «біркат коганім», тобто «благословення священників». Це благословення призивало Ім’я Господнє на народ Ізраїля. Традиційно священники благословляли народ у скинії, а пізніше й у Храмі щодня. Сьогодні в ашкеназьких синагогах це благословення промовляють лише на Песах, Шавуот, Рош-ашана, Йом-Кіпур та Сукот. У сефардських синагогах кожне богослужіння закінчується цим благословенням. Його промовляють коганім, тобто нащадки священницького роду Аарона, присутні в синагозі. Промовляють особливим чином — піднімають обидві руки долонями вниз із пальцями, розставленими так, щоб утворити єврейську букву «шин» — символ імені «Шадай».
Далі «парша» («глава») розповідає про те, як лідери народу — «несіім», тобто «князі» — принесли свої пожертви на виготовлення всіх речей, необхідних для скинії та помазання жертовника.
Закінчується ця глава встановленням стану, побудовою скинії та спілкуванням Моісея з Господом, який у цей раз уже говорив з ним із Святого Святих.
ГАФТАРА на цю тижневу главу розповідає про чудесне народження Шимшона (Самсона), який був назореєм від народження. Його назорейство, правда, відрізняється від традиційного тим, що спочатку не було його добровільним вибором і тривало все його життя. Крім того, Самсон неодноразово стикався з трупами, що не порушувало його назорейства, бо воно тривало все його життя і не могло початися заново. На відміну від інших назореїв, Самсон також отримав разом із назорейством дар — надзвичайну силу, яка не залишала його, доки він залишався вірним Богу, і поверталася до нього, коли він знову звертався до Всевишнього.
У НОВОМУ ЗАПОВІТІ наводиться приклад того, як Апостол Павло прийняв обіт назорейства, щоб довести свою відданість іудаїзму, який у той час не сприймався як релігія, що суперечить вірі в Йешуа Месію. Павло продовжував вивчати Тору та слідувати їй, що для нього було природним вираженням віри в месіанство Ісуса.
У цій тижневій главі проводиться ще одна перепис трьох кланів коліна левитів, відповідальних за перенесення скинії.
Взагалі левити ділилися на такі чотири клану:
Цього разу в переписі враховували лише чоловіків від 30 до 50 років. Їх налічили 8 580 осіб.
Після цієї переписі та встановлення стану навколо скинії Господь наказав усім «тамей» (ритуально нечистим) залишити стан до повного очищення.
Після цього Господь повелів ізраїльтянам, що за кожний гріх вони повинні звершити «тшуву» («покаяння»), додавши 20% до суми завданої шкоди. Крім того, всі «трумот» («приношення» або «відрахування») священникам були обов’язкові, і хто їх не робитиме, підлягатиме суду Господньому.
Єврейський мідраш говорить, що Господь вивів ізраїльтян з Єгипту лише за заслуги єврейських жінок, які за всі 400 років єгипетського рабства жодного разу не вчинили гріха перелюбства. Як би там не було насправді, далі в тексті Тора описує незвичайний ритуал для перевірки вірності чи невірності дружини. Цей засіб називається «Закон Сота». Якщо жінка виявляється невірною дружиною, вона, випивши особливу «гірку» воду, вмирає від неї. Мідраш додає, що разом із нею вмирає і її партнер по перелюбству, де б він у цей момент не перебував.
Після цього читаємо ще один ритуал — «назир» або «нацир». Це слово означає «відділений» або «освячений». Людина, яка приймає обіт «назир», або «назорейство», на певний період присвячення себе Господу, стає «назореєм», тобто єврейським аскетом. Зверніть увагу на два основні моменти цього обіту: він береться лише на певний час і не має жодного відношення до міста Назарет.
Три правила назорейства:
Якщо назорей порушує (навмисно чи випадково) будь-яке з цих правил, він просто повинен почати своє назорейство заново.
З історії відомо, що більшість назореїв брали цей обіт на термін від 30 до 100 днів, проте були й такі, хто виховувався назореєм від народження і залишався ним до смерті, наприклад Самсон (Судді 13:7) і Іван Хреститель (Луки 1:15-17). Апостол Павло, наприклад, теж прийняв обіт назорейства на певний час (Дії 18:18, 21:17-26), щоб продемонструвати свою відданість Торі як послідовник Йешуа (Ісуса).
У цій же главі міститься найвідоміше благословення — благословення Аарона, назване «біркат коганім», тобто «благословення священників». Це благословення призивало Ім’я Господнє на народ Ізраїля. Традиційно священники благословляли народ у скинії, а пізніше й у Храмі щодня. Сьогодні в ашкеназьких синагогах це благословення промовляють лише на Песах, Шавуот, Рош-ашана, Йом-Кіпур та Сукот. У сефардських синагогах кожне богослужіння закінчується цим благословенням. Його промовляють коганім, тобто нащадки священницького роду Аарона, присутні в синагозі. Промовляють особливим чином — піднімають обидві руки долонями вниз із пальцями, розставленими так, щоб утворити єврейську букву «шин» — символ імені «Шадай».
Далі «парша» («глава») розповідає про те, як лідери народу — «несіім», тобто «князі» — принесли свої пожертви на виготовлення всіх речей, необхідних для скинії та помазання жертовника.
Закінчується ця глава встановленням стану, побудовою скинії та спілкуванням Моісея з Господом, який у цей раз уже говорив з ним із Святого Святих.
ГАФТАРА на цю тижневу главу розповідає про чудесне народження Шимшона (Самсона), який був назореєм від народження. Його назорейство, правда, відрізняється від традиційного тим, що спочатку не було його добровільним вибором і тривало все його життя. Крім того, Самсон неодноразово стикався з трупами, що не порушувало його назорейства, бо воно тривало все його життя і не могло початися заново. На відміну від інших назореїв, Самсон також отримав разом із назорейством дар — надзвичайну силу, яка не залишала його, доки він залишався вірним Богу, і поверталася до нього, коли він знову звертався до Всевишнього.
У НОВОМУ ЗАПОВІТІ наводиться приклад того, як Апостол Павло прийняв обіт назорейства, щоб довести свою відданість іудаїзму, який у той час не сприймався як релігія, що суперечить вірі в Йешуа Месію. Павло продовжував вивчати Тору та слідувати їй, що для нього було природним вираженням віри в месіанство Ісуса.
