Минулого (2025) року Національна асамблея Франції одноголосно проголосувала за посмертне присвоєння Альфреду Дрейфусу звання бригадного генерала. Тоді ж Музей мистецтва та історії юдаїзму в Парижі відкрив виставку під назвою «Альфред Дрейфус: правда і справедливість».
Чому раптом такий сплеск уваги до постаті єврейського офіцера, який служив у французькій армії в 1890-х роках? Ймовірно тому, що справа Дрейфуса була поляризуючою культурною подією, що винесла на поверхню приховані антисемітські настрої у Франції та всьому західному суспільстві на рубежі ХХ століття. І ці тенденції знову набирають сили — у Франції не в останню чергу.
Для тих, хто не знайомий зі справою Дрейфуса, це справді захоплива історія:
У 1894 році капітан Альфред Дрейфус, офіцер французької армії єврейського походження, був несправедливо засуджений за державну зраду за звинуваченням у нібито передачі військової інформації німцям. Будучи євреєм, він став легкою мішенню для підозр і звинувачень. Антисемітськи налаштовані газети та політичні угруповання використовували цю справу для розпалювання ненависті, звинувачуючи євреїв у тому, що у Франції вони всі поголовно нелояльні «чужинці».
Невдовзі стало відомо, що Дрейфуса було звинувачено хибно. Справжнім злочинцем виявився певний майор Фердинанд Естерхазі. Але справедливість не перемогла. Військове керівництво не повірило у винність Естерхазі. Дрейфуса відправили в одиночне заслання на Острів Диявола біля узбережжя Південної Америки.
Справа Дрейфуса, як її стали називати, розколола французьке суспільство. «Дрейфусари» протистояли «антидрейфусарам», оголюючи глибоко вкорінений пласт антисемітизму у французькому суспільстві.
Потім 1898 року письменник Еміль Золя опублікував відкритий лист президенту Франції на захист Дрейфуса. Його було надруковано на першій шпальті газети L’Aurore жирним шрифтом. За свої дії Золя вже трохи більше ніж за місяць був засуджений за наклеп і втік до Англії. На нього посипалися погрози. Через чотири роки його та його дружину знайшли мертвими у їхній квартирі за дуже підозрілих обставин.
Тим часом суд повторно розглянув справу Дрейфуса у 1899 році — і знову визнав його винним! Ця заплутана історія тривала аж до 1906 року, коли Дрейфуса нарешті було повністю виправдано.
Ми живемо в часи нового сплеску антисемітизму.
Справа Дрейфуса, можливо, торкнулася і моєї родини. Моя прабабуся Марі народилася приблизно у 1884 році в Парижі. Вона жила в єврейському районі Ле-Маре, який я відвідав кілька років тому у марній спробі знайти її дім. Їй було близько 10 років, коли Дрейфуса засудили, і 11 — коли його відправили на Острів Диявола. До 1902 року вона емігрувала з Франції до Сполучених Штатів. Чи було те, що вона перебралася за океан і вивчила нову мову, спричинено зростаючими антисемітськими настроями? Я не знаю. У родині про це ніхто ніколи не говорив.
Ми живемо в період нової хвилі антисемітизму. Приводом — а точніше, виправданням — зараз є вже не французький офіцер, а Держава Ізраїль. Через п’ятдесят років, без сумніву, знайдеться щось інше. Насправді, часи, коли до євреїв ставилися без негативу, є в історії рідкістю.
Період після Другої світової війни часто називають золотим віком для американських євреїв. Саме в той час виріс я. Коли я навчався в Сирак’юському університеті на початку 70-х років, я практично не стикався з антисемітизмом. Кампус був безпечним місцем для євреїв; ми ходили до «Гілелю» не тому, що шукали притулку та прийняття, а просто тому, що це було місце, де тусувалася вся єврейська молодь.
Але для мого дідуся світ виглядав інакше. Він був стоматологом, хоча, за сімейним переказом, спочатку хотів стати лікарем, але виявився «недостатньо хорошим» для системи. Його студентські роки припали на 1920-ті, коли діяли квоти на прийом євреїв до університетів. Без сумніву, саме система квот, а не відсутність здібностей, не дозволила йому вступити до медичного вишу.
Сьогодні квот більше немає, як і заборон на членство в клубах. Більше немає «ввічливого» антисемітизму. Але є щось зловісніше: атмосфера навислої загрози, особливо в університетах; фізичні напади на євреїв та їхні місця поклоніння; демонізація Ізраїлю, яка легко переходить у демонізацію самого народу по всьому світу; та атаки на домівки громадських діячів єврейського походження.
Якщо вам потрібні приклади: у 2018 році Мірей Кнолль, 85-річна єврейка, що пережила Голокост, була вбита у своїй квартирі в Парижі. Їй завдали численних ножових поранень, після чого тіло підпалили.
Того ж року в синагозі «Дерево життя» у Піттсбурзі, штат Пенсильванія, озброєний нападник убив одинадцять єврейських вірян і поранив ще шістьох. Це була найсмертоносніша атака на зібрання євреїв в історії США.
Минулого року дім губернатора Пенсильванії Джоша Шапіро був підпалений під час Песаха.
Кілька тижнів по тому двоє молодих співробітників ізраїльського посольства, Ярон Ліщинський і Сара Мілгрім, були холоднокровно застрелені на виході з Єврейського музею у Вашингтоні. Пізніше з’ясувалося, що Ярон був євреєм, який вірив в Ісуса, і другом кількох наших співробітників в Ізраїлі.
Я міг би продовжувати наводити приклади. Але нас більше цікавить питання: чи може справа Дрейфуса чомусь навчити нас зараз, коли Альфред Дрейфус нарешті отримав заслужене визнання і виправдання? Думаю, так.
По-перше, сучасні завзяті антисеміти живуть у тому ж суспільстві, що й ті, хто підтримує наш народ і співчуває йому — так само, як «дрейфусари» й «антидрейфусари» жили пліч-о-пліч у 1890-х роках. Це означає, що друзі єврейського народу можуть вплинути на ситуацію, якщо піднімуть голос на його захист.
Потрібна мужність, щоб проявити солідарність із євреями.
Ті, хто хоче підтримати єврейський народ, можуть наслідувати приклад Еміля Золя. Ви можете писати листи на підтримку євреїв до редакцій місцевих і національних газет, особливо коли тема антисемітизму з’являється в новинах. Можливо, ваші листи не опиняться на першій шпальті жирним шрифтом, але зараз кожен голос, хай навіть слабкий, дуже необхідний. Ви також можете висловити підтримку особисто, якщо у вас є друзі чи колеги євреї. Вітальна листівка на Песах або Рош ха-Шана може багато значити, як і розмова за кавою, у якій ви спитаєте, як вони почуваються на тлі того, що відбувається, і чим ви можете допомогти. Більше ідей, як надати підтримку, дивіться в нашій статті «Дев'ять способів боротися з антисемітизмом».
У нинішній атмосфері ненависті ті, хто стає на бік єврейського народу, швидше за все, наживуть собі ворогів. «Скасування» і навіть погрози смертю в соціальних мережах, на жаль, не є рідкістю. Потрібна мужність, щоб вистояти під цим натиском поруч із євреями, які вам близькі: друзями, сусідами, синагогами та єврейською спільнотою в цілому.
Дванадцять років знадобилося, щоб Альфреда Дрейфуса виправдали за сфабрикованими звинуваченнями. Ми молимося, щоб голосам, які звучать проти антисемітизму сьогодні, не знадобилося дванадцять років, щоб бути почутими.
