«Якщо я дам вам Новий Завіт на івриті, ви його прочитаєте?»
Це питання пролунало в ході несподіваної розмови, яка відбулася під час вуличної євангелізації в Єрусалимі. Як завжди, перед її початком наша команда молилася, щоб люди зупинялися і спілкувалися з нами. Так я й познайомився з Яковом.
Його густа борода, чорний костюм і крислатий капелюх говорили про те, що він належить до спільноти харедім (ультраортодоксальних юдеїв). Ми роками молимося за харедім, оскільки їхні громади історично є одними з найважчих для досягнення євангелієм. Іноді навіть здавалося, що вони майже недосяжні.
Тому я був радий, що Яків зупинився поговорити. Я намагався знайти спосіб пов'язати його життєвий досвід із євангелієм. Виявилося, що він був експертом із законів кашруту та ритуальних жертвопринесень. Я запитав його про один обряд, практикований ортодоксальними євреями в День спокути і званий капарот, під час якого над головою людини тричі покручують живу курку, а потім приносять її в жертву. Яків сказав, що те, що відбувається з куркою, мало статися з нами за наші гріхи.
Його слова надали мені чудову нагоду сказати Якову, що саме це, згідно з Новим Завітом, зробив Ісус, пожертвувавши Собою заради нас. Я також сказав йому, що ми віримо, що Ісус — це той самий Слуга, який страждає за гріхи Свого народу й про якого йдеться в Ісаї 53. Яків чемно не погодився, чого я й очікував. Однак я зовсім не очікував того, що було далі.
На мій подив — і, можливо, навіть на його власний — коли я запитав Якова, чи погодиться він почитати Новий Завіт, він відповів: «Так».
Я дав йому Новий Завіт на івриті, і ми розійшлися, обійнявшись на прощання. Я не знаю, чи читатиме він цю книгу. Але я знаю, що́ євангеліє здатне розпалити в серці Якова. Та сама іскра дозволила галілейському рибалці привернути увагу тисяч побожних євреїв, які зібралися поклонитися Богові в Єрусалимі в першому столітті.
Я часто намагаюся уявити ту неймовірну реакцію, яку викликала проповідь Петра у 2-му розділі Дій Апостолів. Три тисячі надзвичайно релігійних євреїв увірували в Єшуа (Ісуса) та охрестилися! Для першої проповіді це справді був результат, який важко перевершити. Але, звичайно, не сам Петро торкнувся сердець усіх тих людей. Чи то 3 людини, чи то 3000, це може зробити тільки Святий Дух.
Хоча на даний момент ми не бачимо величезної кількості харедім, що масово приходять до віри — принаймні поки що — ми бачимо, як Святий Дух продовжує діяти в їхніх серцях. Ось лише кілька таких свідчень.
Таємна віра харедійки
Харедім відомі своєю відданістю вірі, дисципліною та глибоким шануванням Тори. І для деяких, як наприклад для Тари*, саме ця відданість стає початком глибших духовних пошуків.
Ми познайомилися з Тарою у січні 2023 року, коли вона звернулася до нас через онлайн-чат на нашому сайті. Тара у розпачі написала: «Мій світ перекинувся з ніг на голову. Мені кинули виклик прочитати християнські Писання, і тепер я вірю, що Ісус — Месія… Я, як і раніше, вважаю себе єврейкою; я не можу бути християнкою. Я не уявляю себе кимось іншим — не той, хто я є зараз. Що мені робити?»
Розуміючи делікатність її ситуації, наша команда познайомила Тару з одним із наших найдосвідченіших місіонерів, Робом Вертхаймом. Вони стали разом вивчати та обговорювати Писання по Zoom. Коли Тара почала вчитуватися в слова Єшуа і розмірковувати над ними, вона була вражена побаченою істиною. Незабаром вона помолилася молитвою покаяння і прийняла Його як свого Господа і Спасителя..
Хоча вона часто відчувала себе самотньою, чудо її віри в Ісуса було незаперечним.
Набуття віри загострило і без того напружену ситуацію в житті Тари. Громада харедім була її сім'єю і домом, й вона всією душею бажала там і залишатися, але говорила, що, мабуть, відчуває те ж саме, що Авраам, коли той почув заклик залишити своє звичне середовище. Хоча вона часто відчувала себе самотньою, чудо її віри в Ісуса було незаперечним. «Ніхто не розуміє цієї приголомшливої істини, яка весь цей час була прямо перед нами», — сказала вона нам.
Як і багато харедім, що приходять до віри в Ісуса, Тара боролася із протиріччям між традиційними очікуваннями рабиністичного юдаїзму та духовною свободою, яку починала усвідомлювати. Під час цієї внутрішньої боротьби наші співробітники підтримували її, наводячи місця Писання, які свідчили про те, що духовне зростання потребує часу і що Ісус терплячий до тих, хто навчається ходити з Ним. Після одного особливо складного моменту вона радісно написала, що «звільняється від рабинських правил і набуває свободи, яку прийшов дати Ісус».
Через делікатний характер її обставин більша частина наставництва для Тари проходила онлайн, телефоном чи через текстові повідомлення. Тиждень за тижнем, понад три роки, Тара постійно спілкувалася з Робом та двома іншими місіонерами, зокрема з Керол Джозеф, яка спеціалізується на служінні жінкам-харедім. Ці місіонери допомагали їй долати сумніви, страхи, невдачі та крок за кроком зростати у вірі.
«Я відчуваю свободу слідувати за Ісусом усім серцем і повною мірою».
Керол була присутня на хрещенні Тари, яке відбулося минулого літа. Тара давно думала про те, щоб зробити цей важливий крок, але вагалася через побоювання щодо традицій і ортодоксальних правил скромності. У результаті Тара все ж таки обрала озеро замість традиційної мікви (церемоніальної купальні), й з вірою прийняла хрещення. «В результаті вона дуже змінилася, — розповідає Керол. — Навіть її обличчя повністю змінилося». Тара свідчила: «Я відчуваю свободу слідувати за Єшуа всім серцем і у всій повноті».
Сьогодні Тара є членом молодої та дуже діяльної церкви, але також продовжує відвідувати синагогу. Хоча вона приховує свою віру в харедійському оточенні, Тара не соромиться євангелія. Вона розповіла про свою віру декільком людям як усередині, так і за межами своєї громади, і навіть нещодавно привела до Господа людину, яка «хотіла того ж, що має Тара». На власний подив, вона знайшла у своїй громаді інших таємних віруючих і зустрічається з ними.
Тара зберігає глибокий зв'язок зі своїм народом, зробивши усвідомлений вибір шанувати Тору з радості та любові, а не зі страху чи обов'язку. Вона молиться, щоб її близькі також впізнали Месію, якого вона знайшла. Вона на власному досвіді переконалася, що рішення йти за Ісусом зовсім не стерло її єврейську ідентичність; воно збагатило її, здійснивши найпотаємніші бажання як дочки Авраама.
Болісний шлях до віри
Майже 10 років тому на електронну пошту, вказану для контактів у нас на сайті, надійшло повідомлення від жінки із досить звичним для нас питанням. Шейна* почула розмови про те, що деякі євреї вірять в Ісуса, і звернулася до нас, бажаючи дізнатися, чи це правда. Коли наш місіонер Лора Беррон вперше зустрілася з Шейною по відеозв'язку, стало ясно, що вона хареді. Це означало, що сама лише її цікавість у такому питанні могла мати для неї серйозні наслідки з боку її ультраортодоксальної громади.
Але Шейна шукала відповіді. Вона хотіла дізнатися, хто такий Ісус і що слідування за Ним може означати для її майбутнього. Вони з Лорою почали читати Євангеліє від Івана. Вона виїжджала за межі свого району і паркувалася десь на околиці, щоб читати та вивчати Євангеліє в машині, боячись реакції своєї сім'ї, якщо вони дізнаються про її інтерес до Ісуса. Під кінець розбору третього розділу Шейна зізналася, що вірить у те, що Ісус — це обіцяний Месія, і хоче слідувати за Ним.
Однак це визнання було лише початком дуже тернистого шляху віри — через горе, страх і сум'яття. Шейна то йшла до Ісуса, то знову віддалялася від Нього. Коли хтось із її домашніх знайшов у неї християнську Біблію, реакція сім'ї була дуже гнівною та болісною. Згодом відчуття самотності й тиск з боку рідних взяли гору, і вона попросила нас повністю припинити спілкування з нею.
Через три роки Шейна погодилася знову зустрітися з нами. Вона розповіла, що намагається жити життям релігійної єврейки, але серце її неспокійне, і вона знаходить заспокоєння, засинаючи зі своєю забороненою Біблією під подушкою. Вона попросила нас надсилати їй короткі щоденні біблійні роздуми. Зараз Шейна поступово повертається до Ісуса — не через тиск чи суперечки, а через молитви та впевненість у тому, що ми готові йти поруч із нею, де б вона не знаходилася.
«Хіба не палало наше серце, коли Він говорив нам у дорозі та пояснював нам Писання?» (Луки 24:32)
Це нагадує мені ставлення самого Ісуса до учнів, коли Він приєднався до них по дорозі до Емауса (Луки 24:13-33). Два учні йшли з Єрусалиму у розчаруванні та смутку, не підозрюючи, що сам Ісус перебуває поруч із ними. Він не квапить їх і не перериває їхніх бідкувань. Натомість Він терпляче слухає, як вони розповідають про все, що сталося, дозволяючи їм висловити власне розуміння цих подій. Хоча Ісус володіє повнотою істини, Він не закидає їх осудами. Він поважає їхню внутрішню боротьбу й залишається з ними серед невіри цього світу, який ще далекий від спокути.
Подібна напруга часто присутня у розмовах із харедім: глибока надія на спокуту і при цьому шок від твердження, що Єшуа є той, про кого писали Мойсей і пророки. Багатьох тисне тягар Закону, молитов без відповіді й дуже болісної ціни, яку доведеться заплатити за перегляд давно усталених переконань.
У нашому служінні харедім ми намагаємося брати приклад з Єшуа. І зі смиренністю усвідомлюємо ще один важливий урок із цієї історії: момент прозріння часто настає не під час біблійного уроку, а за столом. Коли переломлюється хліб, відкриваються очі.
Хоча вивчення Слова має надзвичайно важливе значення, визнання Ісуса рідко приходить через інтелектуальні суперечки. Воно приходить через присутність поруч у моменти сумнівів, труднощів та радощів — через гостинність, відкритість та дружні стосунки.
Я вірю, що Бог діє в громадах харедім, і сподіваюся, ви підтримаєте нас у молитвах про подальше духовне зростання Тари; про роботу Господа в серцях Якова та Шейни; про багатьох тих, хто вірить таємно, щоб Бог дав їм мудрість подолати тиск з боку свого оточення; і, звичайно ж, про те, щоб у майбутньому ми побачили набагато потужніший рух Духа Святого серед цієї частини нашого єврейського народу.
І давайте ніколи не будемо плутати «недосягнутих» із «недосяжними». Святий Дух може досягти будь-кого! У тому числі й тих людей у вашому житті, які зараз здаються вам безнадійно закритими для євангелія.
