На чому ґрунтується ваша єврейська ідентичність? На ДНК, сімейних традиціях чи особистих уподобаннях? Очевидно, що різні люди по-різному розуміють, що означає бути євреєм, але так було не завжди. Єврейство народилося не з наших уявлень про те, ким ми є, а з Божих обітниць про те, ким ми станемо. Ісус закликає нас знову звернутися до Божих обітниць, даних нашим предкам, починаючи з Авраама.
Ісус засновував більшість своїх закликів на єврейських Писаннях, іноді наводячи прямі цитати, а іноді говорячи загадками. В одному зі своїх найзагадковіших висловлювань Ісус провів, здавалося б, неможливий зв'язок між собою та Авраамом: «Авраам, ваш батько, радий був би побачити Мій день — і побачив, і зрадів!» (Івана 8:56).
Контекст зв’язку між Авраамом та Ісусом
Щоб розібратися в цьому загадковому твердженні Ісуса (і в тому, що воно може означати для нашої єврейської ідентичності), нам необхідно зрозуміти контекст Божої обітниці Аврааму.
У своїй книзі «Чи вказує єврейська Біблія на Ісуса?»1 Давид Брікнер аналізує кілька оповідань із Книги Буття, показуючи, як відчуження людства від Бога призвело до темряви та занепаду. І в цю темряву Бог звертається з обітницями надії.
Давид пише:
«Бог чітко дає зрозуміти, що Він не збирається метати з небес блискавки, щоб врятувати людство. Він збирається використати плоть і кров… Месію, який прийде, щоб спокутувати й оновити весь світ. [Одна] з найважливіших ознак Месії — його походження від однієї з гілок нащадків Авраама: єврейського народу».
Далі Давид описує взаємини Бога з Авраамом (або Аврамом, як його звуть на початку Книги Буття).
«Слово від Бога починається з наказу вийти й залишити все, до чого він звик: Аврам повинен залишити свій дім і свого батька. Бог не вказує йому жодного конкретного місця призначення, окрім як йти "в землю, яку Я тобі покажу". Потім Бог дає Авраму обітницю, що складається з трьох частин, відому нам як Завіт Авраама.
Перша частина: "Я виведу від тебе великий народ" (Буття 12:2).
Друга: "поблагословлю тебе і звеличу твоє ім’я" (також Буття 12:2).
Кульмінацію обітниці Бог залишає на фінальну його частину: "і благословенні будуть в тобі всі племена землі" (Бут. 12:3).
Бог знову підтверджує цю обітницю в 18-му розділі Книги Буття, вірші 17–18».
У тексті не сказано, чи зрадів Авраам, почувши цю обітницю. Можливо, це мається на увазі як само собою зрозуміле, — а може, Аврам був просто приголомшений. Адже, як зазначає Давид Брікнер:
«Ця обітниця була не просто парадоксальною, вона здавалася буквально неймовірною — Аврааму було за сімдесят, а його дружині Сарі — за шістдесят, і вона була без жодних сумнівів безплідна. І ніби для того, щоб точно ніхто не сумнівався, що це народження було дивом, дитина була зачата лише через двадцять років».
Складається враження, що Бог навмисно зробив Свою обіцянку Аврааму такою, щоб в неї було вкрай важко повірити. І все ж Авраам повірив, як свідчить відомий вірш із Книги Буття: «І повірив Аврам Господеві, й це зараховано йому в праведність» (Буття 15:6).
Хоча думка про те, що у нас був такий праведний предок, надихає, я сумніваюся, що багато хто з нас захотів би опинитися на місці Авраама. Бог постійно просив його робити надзвичайно складні речі. А між цими випробуваннями Авраам проводив багато часу в очікуванні. І це було очікування не на кшталт дратівливих десяти хвилин на касі в супермаркеті, коли бабуся, що стояла перед вами в черзі, вивалила касиру півкілограма копійок. Це були десятиліття й десятиліття очікування на виконання обітниці, яка здавалася невиконуваною.
Чому Бог обіцяє неможливе?
Чому Бог обирає найнеймовірніші ситуації та обставини, щоб давати такі грандіозні обіцянки? Мабуть, Він хоче, щоб ми довіряли Йому — а не нашій ситуації та обставинам. Бог часто дає Свої обіцянки таким чином, що нікому іншому їх виконати неможливо. Однак те, що неможливо для людини, не є неможливим для Бога. І саме Його вірність, а не наша, не дозволяє Йому порушити Свої обіцянки. Це так само вірно сьогодні, як і за часів Авраама, про що й пише Давид Брікнер:
«Якщо простежити життя Авраама за Біблією, можна побачити й не найкращі моменти. Злякавшись за своє життя, він приховав свої справжні стосунки з дружиною і віддав її фараонові. І це не поодинокий момент слабкості, бо пізніше у своєму житті він чинить так само. Дивно те, що, незважаючи на всі свої недоліки, Авраам був відомий як друг Бога (2 Хронік 20:7; Ісая 41:8).
Божі обітниці не залежать від того, наскільки великим був Авраам або його нащадки. Насправді Біблія показує, як часто наш народ служив яскравим прикладом того, як не треба було робити — самісінько як ті народи, від яких Бог нас відокремив. Але Бог сказав: "Я працюватиму з вами. Я зроблю з вами щось надзвичайне"».
Завіт Бога з Авраамом, а отже і з сучасним єврейським народом, аж ніяк не є гарантією комфортного життя. Як каже Давид:
«У євреїв іноді викликають особливе збентеження слова, що ми належимо до обраного народу, — не тільки тому, що нас так часто піддавали гонінням, а й тому, що самоідентифікація як обраного Божого народу може здатися проявом зарозумілості та снобізму. Насправді, так би й було — якби не третя частина Божої обіцянки Аврааму та Саррі.
Бог обрав єврейський народ і уклав з нами завіт, щоб благословити всі народи, і найвищим втіленням, кульмінацією цього благословення став Месія. Саме Месія спокутує людство, усуваючи той фатальний недолік, який тримає нас у сумнівах та не дає довіритися Божій любові. Те, як Месія це робить, є предметом інших пророцтв. Тут ми зосередимося на тому факті, що Бог обіцяє благословення настільки велике, що воно не може бути обмежене однією людиною, сім'єю або народом, але виплескується назовні й поширюється на всі народи світу».
Ви коли-небудь замислювалися над тим, що Бог із самого початку призначив єврейського Месію стати благословенням як для євреїв, так і для язичників? Авраам про це знав!
Виконання якої частини Божої обітниці Авраам побачив на власні очі?
Авраамові було дано побачити за життя більшу частину обіцяних Богом благословень. Іноземні правителі визнавали його велич і Боже благовоління до нього.2 Авраам пізнав радість народження свого дивного сина Ісаака.3 І, судячи з усього, своїх онуків також. (Якову та Ісаву було 15 років, коли Авраам помер.)
Однак Авраамові не довелося побачити вінець своєї слави, обіцяний Божим Завітом: появу народу, який мав якимось чином стати благословенням для всього людства (тобто «для всіх племен землі»).
Перенесімося до Ісуса
Контекст Книги Буття дає важливе розуміння Ісусових слів про Авраама. Але як щодо контексту тієї бесіди, в ході якої Він, власне, і сказав ці слова? Багато євреїв за часів Ісуса вірили, що Він Месія, але більшість релігійних лідерів — ні. У якийсь момент вони запитали: «Хіба Ти більший від нашого батька Авраама, який помер? … Ким Ти Себе Самого робиш?» (Івана 8:53).
Що мав на увазі Ісус, коли сказав: «Авраам радий був би побачити Мій день»?
І саме в цьому контексті Ісус каже: «Авраам, ваш батько, радий був би побачити Мій день — і побачив, і зрадів» (Івана 8:56).
Зі слів Ісуса випливало, що їхня суперечка була не з ним, а з Писанням і з Божими обітницями.
Давид Брікнер пише:
«Ісус знав, що виконує обітницю про те, що Месія буде нащадком Авраама, через якого будуть благословенні всі народи».
Але що мав на увазі Ісус, коли сказав: «Авраам радий був би побачити Мій день»? Чи мав Він на увазі, що Авраам тішився результатом протистояння, описаного в Буття 3:15, хоча й не знав, як це здійсниться? Або ж Він говорив про те, що Авраам якимось чином знав, що саме Ісус стане тим, хто здійснить це пророцтво? Можливі обидва варіанти. І ось чому:
Проста віра: ті самі очі віри, які дозволили Аврааму повірити Богові на самому початку свого шляху, дозволили йому повірити і в кульмінаційну частину Божої обітниці, яка не здійснилася за його життя. Незалежно від того, чи міг Авраам пророчо побачити деталі цього здійснення, він все одно міг радіти йому — настільки абсолютною була його віра в Бога.
Особливе одкровення від Бога: Протягом усіх єврейських писань ми зустрічаємо епізоди, коли Бог дає докладні описи майбутніх подій, часто з метою попередити або врятувати Свій народ. Цілком могло бути, що Бог відкрив Аврааму більше, ніж нам відомо з Книги Буття. Єврейська традиція, безумовно, допускає таку можливість, про що свідчать коментарі рабинів, відомі як мідрашим.
Водному з таких мідрашів висловлюється версія, що Авраам запитав Бога, чи скасує Він Свій завіт, якщо з’явиться хтось «кращий» (або, як сказано в мідраші, «праведніший»). Згідно з цією версією, відповідь Бога Аврааму містила такі слова:
«Більше того, коли твої нащадки почнуть чинити беззаконня та злодіяння, я побачу серед них одного праведника і вважатиму його рівним їм усім разом узятим, бо він здатний сказати атрибуту правосуддя: "Досить". Я заберу його, і він послужить спокутою за них» (Берешит Рабба 44:5.11–12).4
Іншими словами, давня юдейська традиція визнає, що зрештою все ж таки з’явиться хтось, можливо, праведніший за Авраама, і він задовольнить Божим критеріям правосуддя. Бог «забере» його як спокуту за гріхи неправедних. Як один із нащадків Авраама, цей праведник вважатиметься частиною Божого завіту з Авраамом. Згідно з юдейською традицією, це божественне одкровення дуже порадувало Авраама.
Незалежно від того, наскільки детально Авраам знав про те, що буде, Ісус розумів і приймав Свою місію як здійснення Божого призначення, даного Аврааму. Чи означає це, що після Ісуса єврейський народ більше не має якогось певного призначення? Зовсім ні! Бог запрошує нас, увесь єврейський народ, знайти своє призначення у нашому Месії. Через Нього ми можемо знайти таку ж дружбу з Богом, як Авраам, — дружбу, яка не тільки є благословенням для нас самих, але й дає нам можливість благословляти інших.
