У деяких верствах єврейської спільноти лунають стривожені голоси. Їхнє занепокоєння викликають зусилля євангельських християн у боротьбі з антисемітизмом, натхненні біблійною фігурою Естер.
Але чому це викликає занепокоєння? Хіба бажання християн стати на захист єврейського народу за часів чергового сплеску антисемітських настроїв не мають, навпаки, заохочуватися? Щиро кажучи, у наш неспокійний час стає все важче й важче зрозуміти, чим керуються люди з тими чи іншими поглядами.
Єврейському народові безумовно потрібні союзники-християни та їхня підтримка. Кілька спрямованих на це християнських ініціатив натхнені прикладом цариці Естер, яка ризикнула своїм життям, представши перед царем Ахашверошем (Артаксерксом), щоб врятувати свій народ. Однак, замість того щоб бачити в цих християнах союзників, що борються за їхню справу, деякі представники єврейської спільноти ставляться до таких ініціатив дуже насторожено. Вони звинувачують євангельських християн у тому, що ті намагаються привласнити образ Естер, перетворивши його на суто західну рольову модель соціального активізму, і спотворюють історію Пурима заради просування своєї власної політичної повістки.1
Хоча реальні політичні розбіжності між консервативними євангелістами та ліберальними євреями2 дійсно існують і впливають на їхні підходи до інтерпретації Книги Естер, основним джерелом конфлікту є все ж таки банальна різниця культур. Адже правда в тому, що всі ми привносимо певний відтінок своєї особистості у трактування цієї книги.
Можливо, варто змінити формат запитання?
У подібних суперечках люди схильні багато говорити й при цьому не чути одне одного. Можливо, корисніше було б замислитися над тим, що взагалі означає Книга Естер як частина Писання, священного і для євреїв, і для християн. Перший крок до цього — зрозуміти призми, крізь які кожна сторона читає цю книгу.
Книгу Естер можна читати як опис історичних подій, що реально відбулися, або ж як казку з глибоким моральним уроком. Хоча і з того, і з іншого боку цього спектра є як євреї, так і християни — загалом багато євреїв сьогодні вважають, що історію Пурима слід сприймати серйозно, але не буквально.3
Той факт, що в цій книзі жодного разу не згадується ім'я Бога, навіть привів деяких біблеїстів до висновку про те, що її слід вважати скоріше «світською». Для таких єврейських богословів Книга Естер є свідченням того, що в процесі історичного розвитку людства Бог відсторонився від прямого втручання у справи людей (дехто навіть припускає, що ім’я Естер походить від єврейського слова «астер», що означає «я сховаюся»).4 Такі тлумачі підкреслюють відсутність імені Бога в тексті та розглядають дії Естер і Мордехая як сплетення складних особистих виборів — не цілком праведних, але й не цілком нечестивих. У цій інтерпретації послання історії Естер таке: «Ви самі по собі, отже не чекайте божественного втручання, дійте самі», як Естер!
Для християн Книга Естер є частиною Старого Завіту, а отже — частиною Божого плану спасіння людства. Більшість із них читають описані в ній події як літопис, тобто викладення реальної історії. Вони бачать в Естер і Мордехаї «героїв віри», чия довіра до Бога лежить в основі всіх їхніх дій і рішень. Християни також схильні вбачати, що Бог діє «за лаштунками» описуваних подій — хоча й не згадується в тексті безпосередньо — та трактують дії Естер і Мордехая у більш позитивному світлі.5 Акцент цього християнського прочитання: «Бог з нами, тож довіряйте Йому й дійте!»
Отже, ми бачимо, що прогресивні євреї та євангельські християни читають той самий текст, але читають його по-різному. Вони дивляться на нього з різних ракурсів — адже те, у що ви вже вірите щодо Бога й Біблії, визначає спосіб, у який ви читаєте цю книгу.
Чи можна читати по-іншому?
Ми всі чомусь постійно забуваємо, що Книга Естер написана не про нас. Вона про давню громаду євреїв, які жили в Персії в 5 столітті до н.е. Вони були нащадками вигнанців, що пристосувалися до життя в Персії й вирішили не повертатися до Ізраїлю, коли цар Кир видав свій знаменитий указ, який дозволив євреям повернутись до Землі Ізраїлю та відбудувати Храм. Вони облаштувалися у своєму новому домі, але залишалися вразливими. Коли вони стикаються з загрозою тотального винищення, події розгортаються так, що плани їхнього ворога обертаються проти нього самого. Євреїв врятовано, а їхні вороги переможені.
Отже, що, як ми поставимо інше запитання: «Чому ця книга взагалі є частиною Біблії?» Рабини включили Свиток Естер у Писання, і рання Церква наслідувала їхній приклад. Вони бачили важливість цієї книги як частини ширшої біблійної історії, що починається від створення, проходить через Авраама, Вихід, вигнання та повернення, а для послідовників Ісуса — аж до Месії. Якщо скористатися терміном із сучасного світу коміксів, Естер є частиною того ж «всесвіту», що й Ной і ковчег, Мойсей і Вихід, Йона і кит. Це світ, населений не лише людьми, а й Богом, який втручається, щоб спасти Свій народ.
Якщо читати Книгу Естер із цієї точки зору, вона постає як настанова для Божого народу в ті часи й у тих місцях, де їхня батьківщина та Бог здаються чимось далеким, а ворог — близьким і цілком реальним. Мордехай, Естер і єврейська громада міста Сузи будували своє життя після того, як єврейський світ зробив крок до іншої епохи. Їхні предки жили в Землі Ізраїлю, поклонялися в Храмі та отримували Божі послання через пророків. Тепер же вони — вигнанці, «розсіяні серед народів», й живуть як етнічна та релігійна меншина. Вони вразливі, бо їхня доля перебуває в чужих руках, а їхній Бог здається таким далеким. Таким становище єврейського народу залишатиметься протягом наступних кількох тисячоліть.
Таким чином, єврейське прочитання, яке бачить тут заклик не ховатися, а діяти, як Естер, має підстави й сенс. Проте включення цієї книги до біблійного «всесвіту» передбачає, що й євангельське прочитання має свої вагомі аргументи. Упродовж усієї біблійної історії Бог ніколи повністю не усувається, не залишає Свого народу. Навіть коли немає явних ознак Його втручання, Він завжди з ними (наприклад, Вихід 3:7–10).
У цьому ширшому контексті цілком доречно припустити, що Бог дійсно діяв «за лаштунками» в історії Естер, щоб урятувати Свій народ.6 Те, що Бога нібито не було поруч, здавалося лише з людської точки зору, але з відстані часу ми бачимо, що в Бога від початку був план врятувати євреїв. Мордехай не наводить на Персію кари й не змушує розступитися Червоне море, але Бог діє і в буденних, повсякденних аспектах нашого життя, невпинно здійснюючи Свій план.
Виклик, який Мордехай кидає Естер, фактично ставить її на перетині цих двох тлумачень. З одного боку, мабуть, Естер дійсно піднялась так високо у вигнанні «на такий час, як цей». Це заклик підвестися й діяти. Проте навіть якщо вона не діятиме, Мордехай каже, що «врятування для юдеїв прийде з іншого місця».
Інакше кажучи, Бог урятує Свій народ, що б не сталося. Питання, яке стоїть перед Естер — чи має вона мужність виконати ту роль, яку Бог призначив їй у цьому спасінні. У будь-якому разі «місце», звідки прийде врятування, — це Сам Бог.
Виклик для нас
У наш вік, коли світ знову перебуває в певному перехідному стані, ми також стоїмо віч-на-віч із подібним викликом. Ми озираємося довкола й запитуємо себе, де Бог і що Він робить. Книга Естер показує нам, що незалежно від того, що ми бачимо або не бачимо, Бог тут, з нами, діючи за лаштунками подій, щоб урятувати нас.
Це не означає, що Книга Естер вчить Божий народ сидіти склавши руки. Слова Мордехая мають спонукати нас до дії. Але що саме нами керує? Страх, що, як ми не діятимемо, світ рухне? Лють, що живиться відчаєм? Фундаментом нашої мотивації має бути надія, що невидимий Бог із нами, і впевненість, що Він діятиме через нас у моменти, коли ми покликані протистати злу.
