Походження євреїв
Сам факт існування євреїв — вже диво. Десь у 1650 році король Франції Луї XIV запитав французького математика Блеза Паскаля, чи може той навести йому докази існування Бога. Паскаль відповів: «Євреї, Ваша Величність, євреї» («Думки», параграф 620).
І математик мав рацію. З погляду природних історичних тенденцій та еволюції людського суспільства, єврейського народу не мало б бути. Жоден інший народ не зміг би вижити та зберегти свою ідентичність після двохтисячолітнього вигнання зі своєї землі, не маючи спільної розмовної мови, перебуваючи під постійним тиском та утисканнями. Сьогодні не існує таких народів як хеттеї, євусеї, спартанці чи шумери, проте євреїв налічується близько 15,5 мільйонів. З них більше 7 мільйонів проживає в Ізраїлі, 6 мільйонів у США, 450 тисяч у Франції, а решта – в Аргентині, Канаді, Австралії, Великій Британії, Угорщині та інших країнах світу.
Як дивно, що Бог вибрав євреїв.
Британський журналіст Вільям Норман Евер сказав відому саркастичну фразу: «Як дивно, що Бог вибрав євреїв (How odd of God to choose the Jews)». Це славнозвісне обрання сталося близько 2000 року до н.е., коли «єврей» на землі був лише один —Авраам. Його названо «євреєм» (Авраам а-Иври) у Бутті 14:13, і єдиної версії щодо походження цього прізвиська немає. Історично єврейський народ є нащадками Авраама через його сина Ісака та онука Якова. Яків згодом отримав інше ім'я — Ізраїль, від якого походить назва єврейської держави та синонімічна назва народу — ізраїльтяни. Пізніше також поширився термін «юдеї»: від назви одного з ізраїльських колін, коліна Юди, що відігравало провідну роль протягом значної частини історії єврейського народу.
У наш час використовуються всі три слова: ізраїльтяни, юдеї та євреї — проте вони відрізняються за значенням. «Євреї» — це етнічна група, тобто народ взагалі, незалежно від місця проживання чи релігійної приналежності. «Ізраїльтяни» — це громадяни Держави Ізраїль. А «юдеї» — це послідовники релігії юдаїзму.
У що вірять євреї?
На це питання складно дати чітку й однозначну відповідь, оскільки в юдаїзмі немає єдиного та загальновизнаного інституту чи особи, що має авторитет джерела права, вчительства чи влади, й диспути у ньому мають дуже важливе значення.
Вважається, що існують певні стандартні вчення, найвищими постулатами яких є верховна влада Єдиного Бога та план Всемогутнього про загальне відновлення світу. Тому кожен єврей несе відповідальність за те, щоб виправляти та вдосконалювати цей світ («тікун олам»). Усі 13 принципів віри, сформульовані відомим єврейським рабином Маймонідом (Раббі Моше бен Маймон або Рамбам) випливають з цих постулатів.
Тора (П'ятикнижжя — перші п'ять книг Біблії) має найвищий авторитет. Тора містить не лише Десять Заповідей, а й ще 613 приписів, які «убезпечують» Закон. Їхнє призначення — запобігати порушенням Закону, встановивши межі навколо заповідей. Наприклад, слово «Бог» у сучасних публікаціях та інших письмових текстах релігійних іудеїв пишеться як Б-г, щоб не вживати ім'я Господа всує, тобто марно (адже якщо ви взагалі не вживаєте ім'я Господа, то ви і не можете вжити його марно).
Такі теми, як Ізраїль, Голокост і злиття зі світським суспільством, широко обговорюються в єврейських громадах, розкиданих по всьому світу, погляди яких нерідко діаметрально протилежні.
Що ж до Євангелія Ісуса, більшість євреїв навіть не знають імені «Ієшуа» і не розуміють, що мають на увазі християни, коли говорять про «народження згори». Ісус безперечно був євреєм, але для більшості самих євреїв Він знаходиться ніби «поза культурою» — так само, як Будда або пророк Мохаммед для багатьох християн.
Та ще дивніше, коли люди вибирають єврейського Бога — але євреїв зневажають.
Юдаїзм і християнство — чи це одне і те саме?
Аж ніяк. Хоча історія християнства почалася в Ізраїлі, за сто подальших років ці дві релігії розділилися й часом надзвичайно вороже ставилися одна до одної.
За своєю суттю юдаїзм — це релігія праведних справ. Хоча віруючий юдей є обраним, він повинен заслужити постійний зв'язок із Всемогутнім. Це здійснюється через дотримання заповідей і старання бути доброю людиною. А християнство — це релігія благодаті Божої, дарованої нам. У християнстві найважливіше не те, що я зробив, а те, що зробив Бог через Месію.
Чи повинні християни свідчити євреям?
Бог хоче, щоб кожна людина особисто пізнала Його. Це несе вічне життя (Івана 17:2). Бог хоче, щоб ми, люди, які люблять Його, ділилися нашою вірою з тими, кого зустрічаємо у повсякденному житті. Жодна людина не повинна бути втрачена або проігнорована.
Деякі християни не вірять у те, що єврейському народу потрібно євангеліє. Вони думають, що оскільки євреї є обраним народом (Второзаконня 7:7), вони автоматично отримують спасіння. Але це не так. Біблія каже, що на землі немає жодної праведної людини (Еклезіаст 7:20, Римлян 3:10), включно з євреями, «бо ніхто не оправдається перед Ним ділами закону; всі бо згрішили й позбавлені слави Божої» (Римлян 3:20, 23). Євреям теж потрібен Спаситель. Ба більше, він і прийшов насамперед для своїх, тобто для євреїв, і тільки потім відкрився решті світу — через тих самих євреїв!
Інші християни навпаки не вважають євреїв якимось особливим народом, якому треба свідчити якось по-особливому. Їм уже давали їх особливий шанс за часів Ісуса. Однак апостол Павло каже, що заради спасіння євреїв він сам готовий втратити своє спасіння (Римлян 9:1-5), а також: «згідно з Євангелією вони — вороги задля вас, а згідно з обранням — улюблені задля батьків» (Римлян 11:28). Для цього типу християн наводимо популярну відповідь на сарказм Вільяма Нормана Евера щодо «дивності» обрання євреїв:
«Та ще дивніше, коли люди вибирають єврейського Бога — але євреїв зневажають» (Yet still more odd that men shood choose the Jewish God — yet spurn the Jews).
Говорячи про необхідність єврейського народу почути євангеліє, Павло підбиває підсумок: «Як же призиватимуть того, в кого не увірували? Як увірують у того, що його не чули? А як почують без проповідника? І як будуть проповідувати, коли не будуть послані? Написано ж: "Які гарні ноги тих, що благовістять добро!"» (Римлян 10:14-15).
