Життя після смерті, схоже, зараз стає популярною темою. Нещодавно в журналі New York Times Magazine вийшла стаття під заголовком: «Чому фільми постійно повторюють один і той самий жарт про потойбічне життя?»1 Фільми, за словами автора статті, повторюють один і той самий шаблон: «А що, як світ після смерті влаштований точно так само, як цей?» На противагу такому трактуванню деякі старіші фільми показують нам «потойбічне життя, в якому є мета і сенс, але воно зовсім не схоже на той світ, який ми знаємо».
Якому варіанту ви віддали б перевагу? Відсутність життя після смерті? Потойбічне життя, дуже схоже на це? Чи зовсім інше? А може, ви просто хочете, щоб це стало для вас сюрпризом?
Кожен має право на власну думку з цього приводу. Але що, як наші міркування на цю тему не зовсім вірні?
Коли на Флориду насувається ураган категорії 5, завжди знаходяться люди, які вирішують що евакуюватись не обов’язково. «Хоч би що там відбувалося, — кажуть вони, — все не може бути настільки погано, як нас лякають». Це класична пастка мислення, когнітивне упередження, що має назву «упередження нормального перебігу». Ми маємо природну схильність відкидати думку про те, що у своєму звичайному, «нормальному» житті можемо раптом зіткнутися із серйозною небезпекою.
Це когнітивне упередження особливо яскраво проявляється у наших роздумах про життя після смерті. Все, що знаходиться «за горизонтом»2, не може бути настільки вже важливим… правда? А якщо ви єврей і замислюєтеся про те, що ж буде потім, то... більшість євреїв взагалі ж не вірить у потойбічне життя?
Реформістські євреї (гілка юдаїзму, в якій виріс я) справді переважно не вірять. Але у вашого дядечки Ізі, який відвідує ортодоксальну синагогу на сусідній вулиці, потойбічне життя цілком може бути невід'ємною частиною його більш традиційної віри.
І, до речі, як і інші рабини свого часу, Ісус теж вважав життя після смерті дуже важливим — навіть важливішим, ніж ураган п’ятої категорії, що мчить на вашу оселю.
У що «мають» вірити євреї стосовно олам ха-ба
Якщо сьогодні провести серед євреїв опитування, чи вірять вони у потойбічне життя, ви, швидше за все, почуєте здебільшого такі відповіді:
· «Дізнаємося, коли там будемо».
· «Я житиму в своїх дітях й онуках».
· «Поки є хтось, хто скаже по мені Кадіш3».
· «Та хто його знає? А де б нам таки повечеряти?»
Схоже, серед євреїв переважає точка зору, що цей світ — і є все. Або, якщо сказати більш цинічно, «прийдешній світ уже прийшов».
Але традиційні (особливо ортодоксальні) євреї впевнені в іншому. Для них життя після смерті дійсно існує, і називається воно олам ха-ба, прийдешній світ. Так, євреї всіх напрямів більше зосереджені на тому, як жити тут і зараз. Але поняття життя після смерті в юдаїзмі все ж таки є. Воно відноситься до ряду тих положень віри, яких усі євреї «мали б дотримуватися», якби були більш традиційними.
Релігійні лідери з народу твердо вірили в життя після смерті.
Але навіть ортодоксальні євреї не завжди мають єдину думку між собою (як несподівано!) з цього приводу. Повернемося на пару тисяч років назад, до Ізраїлю першого століття — тоді євреї теж розходилися в думках щодо потойбіччя, особливо з питання воскресіння мертвих наприкінці часів. Водночас заперечення життя після смерті та воскресіння було тоді ідеєю меншості, і до цієї меншості належала переважно багата священицька еліта в Єрусалимі — садукеї. Більш численні релігійні лідери з народу — фарисеї — твердо вірили в життя після смерті.
Ісус, Біблія і олам ха-ба
Одна з причин відмінностей у поглядах (і тоді, і зараз) полягала в тому, що єврейська Біблія не так багато говорить про прийдешній світ. Проте вона дає певні натяки, особливо у книгах пророків.
Ісая 26:19, ймовірно, є найдавнішим біблійним текстом, який прямо говорить про надію на воскресіння:
«Але Твої померлі оживуть, — мертві тіла знову житимуть.
Тож пробудіться і співайте всі ті, що перебуваєте в землі!
Бо роса Твоя, — роса живодайна для творіння, —
і земля викине померлих».
А в останніх розділах книги Ісаї багато говориться про майбутній оновлений світ Божого шалому.4
«Я створю нове небо і нову землю,
а все колишнє не згадуватиметься, і не спаде на думку.
Ви ж постійно будете радіти й веселитися тим, що Я творю.
Адже Я зроблю Єрусалим на радість, його народ — на втіху.
Я радітиму Єрусалимом, і втішатимусь Моїм народом.
Вже ніколи в ньому не буде чути ні голосу ридання, ні звуків голосіння.
Вовк та ягня пастимуться разом,
а лев, як і віл, разом будуть їсти солому,
а змій харчуватиметься землею.
Ніхто на всій Моїй святій горі не чинитиме зла і не робитиме шкоди, — говорить Господь».
(Ісая 65:17–19, 25)
Слідом за Ісаєю інші пророки також говорять про надію на воскресіння як частину майбутнього, коли відбудеться суд Божий над гріхом. Наприклад, у Даниїла 12:2 сказано:
«Багато з тих, котрі сплять у поросі землі, пробудяться, — одні для вічного життя, а інші — на ганьбу й на вічну наругу».
(Даниїла 12:2)
Після часів Танаха єврейські уявлення про потойбічне життя стали набувати більш чітких обрисів. Наприклад, у єврейському тексті, званому «Книгою Еноха», що не входить до канонічної Біблії і за часом відноситься приблизно до сторіччя до Ісуса, сказано:
«Буде великий вічний суд,
на якому Він здійснить помсту серед ангелів.
І перше небо відійде й мине,
і з’явиться нове небо,
і всі сили небесні дадуть семикратне світло.
А після цього буде багато тижнів без числа навіки,
і всі будуть у добрі та праведності,
і гріх більше не згадуватиметься навіки».
(Книга Еноха 91:15-17)
На часи Ісуса більшість євреїв вірили не тільки в життя після смерті, а й у те, що люди одного дня буквально воскреснуть тілесно. Це була культурна реальність, в контексті якої прийшов і навчав Ісус близько 30 року н.е.
Ісус і автори Нового Завіту розвивали ці положення юдаїзму та говорили про існування потойбіччя голосно й чітко. Наприклад, ми маємо історію з Євангелія від Івана. У ній розповідається, що друг Ісуса на ім'я Лазар помер, поки Ісус був на шляху до міста, де той жив, Витанії в Юдеї.
«Коли Ісус прийшов, то знайшов, що він уже чотири дні як перебуває в гробі. Витанія була поблизу Єрусалима, якихось п’ятнадцять стадій, тож багато юдеїв прийшло до Марти й Марії, щоб розрадити їх за брата. Коли ж Марта почула, що йде Ісус, то вийшла Йому назустріч. Марія ж сиділа вдома. Марта сказала Ісусові:
— Господи, якби Ти був тут, не помер би мій брат. Але й тепер знаю, що Бог дасть Тобі те, що лише попросиш у Бога.
Ісус каже їй:
— Твій брат воскресне!
Говорить Йому Марта:
—Знаю, що воскресне у воскресінні, останнього дня.
Та Ісус їй сказав:
— Я є воскресіння і життя; хто вірить у Мене, хоч і помре, буде жити. І кожний, хто живе й вірить у Мене, не помре повік. Чи віриш ти в це?
Каже Йому:
—Так, Господи, я повірила, що Ти — Месія, Син Божий, Який приходить у світ».
(Івана 11:17–27)
У фіналі цієї історії Ісус воскрешає Лазаря з мертвих.5 Але зверніть увагу на слова Марти: «Знаю, що воскресне у воскресінні, останнього дня», — це було саме те, у що вірили і на що сподівалися більшість євреїв. А тепер зверніть увагу на відповідь Ісуса:
«Я є воскресіння і життя; хто вірить у Мене, хоч і помре, буде жити. І кожний, хто живе й вірить у Мене, не помре повік».
Юдаїзм часто протиставляють християнству. Кажуть, що християни зосереджені на прийдешньому світі, а євреї — на цьому. Ми дбаємо про те, як жити зараз, як зробити цей світ кращим, а не втекти з нього в якесь прийдешнє життя. Ескапізм проти тікун олам6, якщо говорити сучасними термінами. Вибір нібито стоїть між тим, щоб залишити цей світ заради наступного або піклуватися про той світ, у якому ми живемо зараз.
Однак це стереотипне протиставлення не витримує критики. Як і в багатьох інших речах, це питання не «або/або», а «і/і». Ми можемо дбати про наші міста, наш народ, про природу — і водночас мати в серцях надію на кращий світ, який колись настане.7
Чи потрапляють люди на небеса? Чи варто нам узагалі про це турбуватися?
Багато людей уявляють собі місце, зазвичай зване «небеса» або «рай», як людей у білосніжному одязі, що сидять на хмарах і грають на арфах. Чесно кажучи, якби я думав, що життя після смерті виглядає саме так, я б туди не дуже поспішав. Ісус і Новий Завіт формулюють зовсім інше уявлення — вони говорять про ту саму надію, що й Танах: надію на фізичне воскресіння та оновлення цього світу Богом.
Вони хочуть сидіти на хмарах і грати на арфі?
Тож чому так багато християн говорять про «потрапляння на небеса» після смерті? Вони що, справді хочуть сидіти на хмарах і грати на арфі? (Як у старому анекдоті: «Лікарю, коли моя рука загоїться, я зможу грати на арфі?» «Так, без проблем». «Чудово! А то раніше ніколи не міг!»)
Проте поняття про потойбічний світ як про позитивне місце в Танасі теж присутнє. Деякі місця підводять до думки, що померлі праведники постануть перед Авраамом та своїми праотцями. У 2 Царів 22:20 Бог говорить цареві Юдеї: «Тому Я прилучу тебе до твоїх батьків, і ти зійдеш у свою гробницю з миром»8. Ісус також згадує про це у своїй притчі про багатія і Лазаря (Луки 16:19–31), історії про бідняка, який помер і «віднесли його ангели на лоно Авраама».
Ісус також називає це місце посмертного перебування «раєм» у Луки 23:43, що є прямим посиланням на Едемський сад.9 А в Івана 14:2–3 Він говорить про «оселі» в домі Отця Свого, тобто в домі Божому.
То яким же буде це місце? Апостол Павло, цитуючи Ісаю 64:3, говорить: «Чого око не бачило й вухо не чуло і що на серце людині не приходило, — те приготував Бог тим, які люблять Його» (1 Коринтян 2:9). Іншими словами, це місце, де перебуває Бог — але що-небудь конкретніше ніхто сказати не може.
Найкращий ключ до розуміння того, що таке «небеса», міститься в Новому Завіті, ближче до кінця книги Об’явлення (книги, набагато більш єврейської, ніж багатьом здається). В описі оновлення світу новий Єрусалим сходить з неба на землю (Об’явлення 21:1–4), і потім люди живуть на цій оновленій землі. Іншими словами, біблійна картина — це картина оновлення цієї планети, яку наповнює Сам Бог. Але це не картина переміщення людей із землі на небеса. Жодних хмар, жодних арф. Просто абсолютно нова земля, наповнена присутністю Бога.
Питання-що-не-можна-вимовляти:
Чи потрапляють люди до пекла?
Зворотний бік позитивного сценарію життя після смерті — це, ну, самі розумієте, негативний його сценарій. Мабуть, кожен хоч раз чув від якогось проповідника, бачив слоган на рекламному щиті чи пост у соцмережах, що без Ісуса «ти йдеш у пекло».
Підлітком я працював на Уолл-стрит — ні, я був не юним підприємцем-мільярдером, а лише посильним — і часто бачив людей, які проповідували просто на вулиці. Іноді вони кричали перехожим: «Ви йдете до пекла!» (Пам’ятаю, як хтось запитав такого проповідника: «Чим ви заробляєте на життя?», — ніби натякаючи, що це безробітний дивак, який любить дошкуляти людям. Проповідник буквально закричав у відповідь: «Я РОБЛЮ МОРОЗИВО!» Це Нью-Йорк, не дивуйтеся.)
Але що там щодо негативного сценарію життя після смерті? Чи справді існує пекло? І як це узгоджується з образом милосердного і люблячого Бога? Дозвольте поділитися кількома думками:
1. Не нам судити. Це право належить лише Богові. Я вірю, що Ісус пропонує нам вічне життя, але я не знаю, що відбувається в серцях людей і що стоїть за тією чи іншою їхньою реакцією на Ісуса. Ситуація стає особливо складною, якщо хтось має негативний досвід взаємодії з вірою в Ісуса чи християнами, — як у випадку з євреями, коли християни влаштовували погроми єврейських громад у Східній Європі, або раніше, коли хрестоносці вирішили вчинити різанину євреїв по дорозі до «Святої Землі». Тільки Бог може виносити остаточний вердикт.
2. Так, Ісус і автори Нового Завіту говорять про долю тих, хто свідомо відкидає Бога та Ісуса. Чи призначено їм «горіти в пеклі»? На жаль, ця фраза стала загальноприйнятим описом негативного сценарію потойбіччя. Хоча вогонь дійсно є одним із образів, які використовуються в Біблії для опису життя, навіки позбавленого присутності Бога, в ній використовується й інший образ— «зовнішня темрява» (Матвія 8:12; 22:13; 25:30). То що ж це? Вогонь чи темрява? Вони-таки, здається, є взаємовиключними.
Очевидно, що ці образи описують різні аспекти життя, позбавленого Бога. Згадайте слова Павла, наведені вище: «Чого око не бачило й вухо не чуло і що на серце людині не приходило, — те приготував Бог тим, які люблять Його». Я вважаю, що те саме стосується й негативного сценарію життя після смерті, тобто пекла. Насправді ми не можемо знати нічого, крім того, що там, у такому житті, буде повна відсутність Бога.
Це також стосується й уявлення про те, що люди перебуватимуть в пеклі «вічно». Бог, напевно, перебуває поза часом, адже Він створив сам час. «Вічно» у цьому контексті також відноситься до списку того, що ми не можемо по-справжньому зрозуміти.
3. Усі ми інстинктивно хочемо бачити, що у всесвіті вершиться справедливість. Ми інстинктивно хочемо, щоб хтось на кшталт Гітлера був покараний за свої дії. Подібні йому кричущі випадки судити легкою А як щодо «звичайних» людей, які, скажімо, крадуть або торгують наркотиками, що призводить до смерті інших? А як щодо тих, хто нічого подібного не робить і є «досить хорошими»? Це підводить нас до наступного пункту.
4. Писання говорить, що всі ми грішимо, і ніхто не є безгрішним. Щороку Йом-Кіпур, День викуплення, нагадує нам про цей факт і про необхідність покаятися і повернутися до Бога. Якщо ви відвідуєте служби в Йом-Кіпур, ви, напевно, помічали, що там багато «звичайних» людей, які, можливо, навіть є шанованими членами своєї громади. І все ж вони приходять туди, щоб сповідати свої власні гріхи й гріхи громади.
Це одна з причин, чому в давнину в Ізраїлі існувала система жертвоприношень. Наш гріх спокутувався смертю тварини, що лише показує, наскільки серйозно ставилися до гріха. Сьогодні, звісно, ми більше не приносимо жертв, але каємося, молимося, робимо добрі справи й постимося. До гріха, як і раніше, слід ставитися серйозно, навіть «найкращим з нас».
5. Деякі люди можуть взагалі не вважати себе грішними. Дехто свідомо відштовхує Бога. Я не знаю, чому вони так роблять. Лише Бог знає їхні серця. Але вибір тих, хто відкидає Бога або не визнає потреби у власному покаянні, Бог поважає. Відсутність Бога є результатом того, що Писання називає Божим судом. Це і є пекло.
Більш насущне питання
Справжнє питання полягає в тому, чи існує прийдешній світ? Чи буде олам ха-ба, новий Єрусалим, нове творіння, оновлення всього сущого? І чи буде якась протилежність всьому цьому?
Це підтверджує правоту наших єврейських предків.
Основне твердження Нового Завіту полягає в тому, що для послідовників Ісуса прийдешній світ уже почав проявлятися в теперішньому. І початок цього прояву було покладено, коли після Своєї смерті на хресті Ісус воскрес із мертвих до нового життя. (Докази, що воскресіння було справді реальною історичною подією, дивіться у статті «Воскресіння: рабинський юдаїзм, єврейські Писання і Новий Завіт»).
І якщо Він справді воскрес, це підтверджує правоту наших єврейських предків: життя після смерті існує.
А якщо воскресіння є реальним, це означає, що прийдешній день суду теж неминуче настане.
Це також означає, що нам потрібно запитати себе, що ми повинні робити, щоб підготуватися до життя після смерті — поки ми ще живемо в цьому світі.
Згадайте розмову в Євангелії від Івана:
«— Хто вірить у Мене, хоч і помре, буде жити. І кожний, хто живе й вірить у Мене, не помре повік. Чи віриш ти в це?
Каже Йому:
—Так, Господи, я повірила, що Ти — Месія, Син Божий, Який приходить у світ».
