Кожен Рош га-Шана в синагогах читають історію про акеду з Буття 22. Акеда в перекладі з івриту означає «зв'язування» і відноситься до кульмінаційної події цієї історії, коли Авраам зв'язує свого сина Ісаака на жертовнику, щоб, власне, принести його в жертву.
Оповідання у Бутті 22
Бог говорить до Авраама, ймовірно з небес, і Авраам відповідає: «Ось я!» На івриті Авраам сказав: «Хінені!» — фраза, яку й зараз іноді використовують, щоб показати свою готовність відгукнутися на Божий поклик. Але цього разу Бог звертається до нього з дуже дивним наказом:
«Візьми твого сина, свого єдиного, якого ти любиш, Ісаака, і йди в землю Морія та принеси його там у всепалення на одній з гір, яку тобі покажу» (Буття 22:2).
Одна з причин, чому цей наказ так шокує, полягає в тому, що в Писанні Бог забороняє людські жертви. Однак ми не бачимо далі, щоб Авраам протестував, благав Бога не вимагати від нього такої жертви і взагалі висловлював хоч якусь незгоду. Ми просто читаємо, що він узяв пару слуг, свого сина Ісаака, дрова для жертвопринесення і вирушив на гору.
Можливо, Авраам знає щось, чого не знає Ісаак?
А потім, ще більше посилюючи дивність ситуації, Авраам каже своїм слугам: «Залишайтеся тут з ослом, а ми з хлопцем підемо он туди. Поклонимось Богові і повернемося до вас» (ст. 5). Серйозно? Ми думали, що Ісаак іде на смерть. Чи бреше Авраам — чи, може, він знає щось, чого ми не знаємо? Коли Ісаак потім питає, де ягня для цілопалення — головне, що необхідно для заявленої мети їхньої подорожі! — Авраам просто відповідає: «Бог нагледить ягня Собі на цілопалення, сину мій» (ст. 8). Знову ж таки, чи знає Авраам щось, чого не знає Ісаак? Чи він просто напускає туману, не бажаючи ані брехати синові, ані казати йому страшну правду завчасно?
Нарешті вони прибувають до місця жертвопринесення. Авраам зв'язує свого сина — який, вочевидь, не чинить щонайменшого опору і навіть не намагається протестувати — кладе його на дрова і заносить ніж, щоб убити його. В останній момент ангел Господній кличе до Авраама. І знову він відповідає Богові: «Хінені!» 1. І ангел Господній каже Авраамові: «Не підіймай своєї руки на хлопця і не роби йому нічого, бо тепер Я знаю, що ти боїшся Бога, бо ти не пожалів сина твого, єдиного твого, для Мене» (ст. 12). Коли Авраам піднімає очі, він бачить барана, що заплутався рогами в кущах, який і стає всепаленням замість Ісаака.
Через кілька віршів Бог пояснює:
«Клянуся Собою, — каже Господь, — оскільки ти виявив послух і не пошкодував для Мене свого сина, твого єдиного, то Я вельми поблагословлю тебе, розмножу твоїх нащадків, як небесні зорі, як пісок на березі моря. Такими будуть твої нащадки, що успадкують міста своїх ворогів. І будуть благословенні у твоїх нащадках всі народи землі за те, що ти послухався Мого голосу» (Буття 22:16–18).
Тлумачення акеди
Це одна з найдивніших історій у всьому Святому Письмі. Кожен Рош га-Шана по ній читаються проповіді, пишуться аналітичні статті та ведуться дискусії. Чи є вона прикладом великої віри Авраама? Чи призначена вона застерегти нас від людських жертвоприношень? Чи каже вона нам, що Бог може навіть наказувати нам робити те, що неетично? Можливо, вона назавжди залишиться загадкою, або вона може бути покликана спонукати нас знову і знову обговорювати текст і заглиблюватися в його сенс. Кажуть, що навіть звук шофара на святі Рош га-Шана покликаний нагадувати про акеду, оскільки Бог надав як заміну Ісааку барана, а саме з баранячого рогу й виготовляється шофар.
Одна з найбільш інтригуючих інтерпретацій Акеди розглядає жертвопринесення як фактично завершене і як спокутування за Ізраїль так само, як і жертвопринесення тварин. Рабин В. Гюнтер Плаут пише:
«Існувала... цікава традиція, яка стверджувала, що Авраам завершив жертвопринесення і що після цього Ісаак був дивним чином воскрешений... Згідно з цією аґадою, Авраам убив свого сина, спалив свою жертву, і попіл від неї був зарахований як запас чесноти та викуплення для Ізраїлю». 2
Свого часу ця інтерпретація була достатньо поширена:
«Ібн Езра (коментар до Буття 22:19) також цитує думку, що Авраам справді вбив Ісаака... і пізніше його було воскрешено з мертвих. Але Ібн Езра відкидає подібне трактування як таке, що повністю суперечить біблійному тексту. Однак Шалом Шпігель продемонстрував, що такі погляди були поширені в народі й періодично зустрічаються в середньовічних трактатах».3
Паралель між цим переказом та смертю й воскресінням Ісуса очевидна.
Уявлення про смерть Ісаака як спокутну жертву зустрічається у різних єврейських текстах:
«Мій коханий для мене — наче китиця мирри (кофер)» (Пісня Пісень 1:13). Це сказано про Ісака, який був зв'язаний, подібно до… пучка запашних трав, на жертовнику. Кофер, тому що він спокутує гріхи Ізраїлю.4
«Якщо ж нащадки Ісаака впадуть у гріхи та злодіяння, Ти згадай про зв'язаного Ісаака і встань з престолу суду та сядь на престол співчуття, і сповнися жалю, і перетвори символ осуду на символ милосердя».5
«Рабі Єгуда сказав: "Коли лезо торкнулося горла Ісаака, його душа вилетіла з нього, (але) коли він почув Його голос з поміж двох херувимів, що сказав (Авраамові): «Не підіймай руки твоєї на отрока» (Буття 22:2), душа його повернулася в тіло, й Авраам звільнив його, й Ісаак встав на ноги свої. І Ісаак знав, що таким саме чином мертві повернуться до життя у майбутньому. Він відкрив (свої уста) і сказав: «Благословенний Ти, Господи, що оживляє мертвих»"». 6
«Коли праотця Ісаака було зв'язано на жертовнику і перетворено на попіл, а порох його був кинутий на гору Моріа, Святий, благословенне ім'я Його, одразу ж послав на нього росу і оживив його… ангели-служителі почали славословити: «Благословенний Ти, Господи, Боже наш, оживляючий мертвих"».7
Звідки взагалі взялося це уявлення, особливо враховуючи, що у тексті Буття недвозначно сказано, що Ісаак не помер? Деякі припускають, що воно виникло у відповідь на християнське вчення, щоб показати, що жертва Ісаака була не менш дієвою, ніж жертва Ісуса. Паралель між цим переказом та смертю й воскресінням Ісуса очевидна. Інші припускають, що переказ про смерть Ісаака є відображенням життя євреїв у Середньовіччі, коли Ісаак служив взірцем для тих, хто скоріше би вбив своїх дітей і себе, ніж підкорився насильницькому наверненню до християнства.
Акеда та Новий Завіт
Серед усіх цих інтерпретацій навколо акеди ризикнемо додати до списку ще одну.
Знаменитий російсько-французький художник єврейського походження Марк Шагал часто звертався у своїй творчості до біблійних сцен. На деяких зі своїх найвідоміших картин він зображує Ісуса на хресті як символ страждань та мучеництва єврейського народу. Ісус також є на картині Шагала «Жертвопринесення Ісаака».
На цій картині ми бачимо зображеного в жовтому кольорі Ісаака, зв'язаного на жертовнику. Над ним стоїть Авраам, намальований у відтінках червоного, з ножем, занесеним, щоб здійснити жертвопринесення сина. У синьому ангел Господній, який його зупиняє; а зліва ми бачимо барана, що застряг у кущах, і, хоча вона не згадується в Буття 22, дружину Авраама Сарру, яка дивиться на все, що відбувається. І нарешті, у правому верхньому кутку зображено сцену, де Ісус несе свій хрест, — і саме з неї стікає червоний колір, заливаючи Авраама і явно натякаючи на кров.
Як і розповідь у Буття 22, картина Шагала, здається, створена, щоб стимулювати дискусію та породжувати різні інтерпретації. Адже художник не вірив у Ісуса як у Месію, але Його образ зачаровував Шагала як символ страждань єврейського народу.
Тож давайте висунемо ще одну можливу інтерпретацію. Ми не можемо знати, що було в голові Шагала, коли він писав цю сцену. Але, по-своєму, він зв'язав Ісуса з історією, яку ми читаємо кожен Рош га-Шана. Чи знав він, що Буття має паралелі — подумати тільки — з Євангелієм від Івана в Новому Завіті? Бо в Буття 22:2 Бог сказав Авраамові:
«Візьми твого сина, свого єдиного, якого ти любиш, Ісаака».
А в Євангелії від Івана 3:16 — мабуть, найвідомішому вірші Нового Завіту, ми читаємо:
«Бо так Бог полюбив світ, що віддав Свого Єдинородного Сина, щоб кожен, хто вірить у Нього, не загинув, але мав життя вічне».
Як Авраам віддав у жертву свого сина Ісаака, так і Бог віддав в жертву Свого сина Ісуса.
Зв'язок очевидний. Іоанн, безперечно, думав, що, подібно до того як Авраам любив Бога настільки, що був готовий віддати в жертву свого єдиного сина, так і Бог любить нас настільки, що зробив те саме. А Ісаак? Можливо, саме тому, що він теж любив Бога і свого батька, він не став пручатися, а добровільно ліг на жертовник? Так і Ісус добровільно віддав своє життя: «Через те Отець любить Мене, що Я власне життя віддаю, щоб ізнову прийняти його. Ніхто в Мене його не бере, але Я Сам від Себе кладу його» (Івана 10:17–18).
Тож ось вам ще одне тлумачення акеди, над яким варто поміркувати: як Авраам віддав у жертву свого сина Ісаака, так і Бог віддав у жертву свого сина Ісуса. Як Ісаак добровільно пішов на жертовник, так і Ісус добровільно пішов на смерть. Однак між ними є одна важлива відмінність: замість Ісака Бог надав як жертву барана, Ісус же дійсно загинув, принісши спокутну жертву. Але це знову повертає нас до подібностей: Авраам назвав то місце «Господь нагледить» (Буття 22:14), оскільки Бог дивом забезпечив жертовного барана. Ісус у Своєї смерті та воскресінні став вищим Божим забезпеченням для нас.
