Історія Стюарта
Мені було лише чотири роки, коли напередодні Йом-Кіпура наша велика галаслива родина зібралася у вітальні моїх бабусі та дідуся. Я досі пам'ятаю, як мій батько підняв зв'язану за ноги курку і почав крутити її над нашими головами; курка пронизливо кудкудакала, пір'я летіло в усі боки. При цьому вся родина тричі сумлінно продекламувала: «Це — заміна мені, це — замість мене, це — мій викуп! Нехай долею цієї курки стане смерть, а моєю долею — щасливе довге життя і мир». Батько відніс курку на кухню, потім ми почули глухий удар, кудкудакання захлинулося — і все.1
Інший яскравий, але, звичайно, не такий жорстокий спогад — як мій батько ніс Тору з дитячого служіння назад до головної синагоги. Я був страшенно гордий і з усіх сил намагався не відставати від батька, який ніс сувої Тори, обернувши їх талітом (молитовним покривалом) та міцно притискаючи до грудей. Я пам'ятаю, як думав: «Ці сувої, мабуть, багато значать для тата». Тому Писання завжди здавалися мені чимось дуже захоплюючим.
Моє перше зіткнення з антисемітизмом
Я відвідував ортодоксальну синагогу в Бронксі, де протягом усіх своїх шкільних років п'ять днів на тиждень проходив релігійне навчання. Я пишався тим, що я єврей. Але приблизно за рік до бар-міцви я вперше відчув на собі прояв антисемітизму. Ми жили приблизно за півтора кілометра від синагоги, і одного разу йшли туди разом із батьком на вечірню службу в Рош га-Шана, як раптом кілька дітей почали обзивати нас і чимось у нас кидатися. Я добре знав цих дітей і був спантеличений їхньою поведінкою. Вони ніколи так раніше не чинили.
— Чому вони нас обзивають? — запитав я. Батько був такий засмучений, що не хотів про це говорити. Нарешті він повернувся до мене і сказав:
— Християни ненавидять євреїв, і ми не повинні спілкуватися з ними.
На цьому розмова скінчилася. І він більше ніколи не дозволяв мені порушувати цю тему.
Вперше відвідавши церкву, я заприсягнувся, що ніколи більше туди не піду
Кілька місяців по тому помер батько одного з моїх найкращих друзів, і мене запросили на похорон. Мої друзі чекали на мене біля входу до католицького храму, щоб зайти туди разом, а я сказав їм, що не можу цього зробити. Однак через десять хвилин я вирішив, що він все-таки мій друг, і для мене не має значення, яку релігію сповідує його родина. Я зробив глибокий вдих, увійшов до церкви і навшпиньки пішов центральним проходом. Пробираючись по ряду до свого місця, я випадково зачепив ногою одну з лавок для колінопреклоніння, і гучний гуркіт луною розлетівся по всьому храму. Всі присутні обернулися і витріщилися на мене. Я ледь не згорів від сорому. Переконаний в тому, що Бог засуджує мене, я заприсягнувся, що ноги моєї більше ніколи не буде ані в цій, ані в будь-якій іншій церкві.
Я пообіцяв Богові, що докопаюся до істини про те, хто Він є насправді.
Однак у день своєї бар-міцви, дивлячись на синагогальний ковчег, я чітко відчував, що в мені чогось не вистачає. Я отримав ґрунтовну релігійну освіту, але хто такий Бог, я не знав. Того дня я пообіцяв Богу, що докопаюся до істини про те, ким Він є насправді. Але через кілька місяців, як це зазвичай буває в підлітковому віці, я забув про свою обіцянку. Я продовжував відвідувати синагогу, але про Бога не думав.
Протистояння Ісусу в різних ситуаціях
Коли мені було 15, до мене підійшов мій близький друг і запитав дозволу прочитати мені дещо з Біблії.
— Читай, — погодився я. Він прочитав 53-й розділ Ісаї.
— Як ти думаєш, про кого тут йдеться? — запитав він.
— Навіть гадки не маю, — відповів я. Він сказав:
— Я думаю, це про Месію, Ісуса.
Коли я зрозумів, що він намагається нав'язати мені Ісуса, то викинув його зі свого будинку і заборонив взагалі зі мною розмовляти.
Кілька років потому я почав зустрічатися з дівчиною, яка запропонувала мені вивчати Біблію разом із нею. Більшу частину нашого часу разом ми проводили за читанням цієї книги. Оскільки я виріс з переконанням, що Новий Завіт проклятий, ми зосередилися тільки на єврейських Писаннях. Я почав порівнювати єврейську Біблію зі Старим Завітом у християнській Біблії і виявив, що переклади дуже схожі, за винятком пророцтв про Месію.
Усвідомлення, що християни — не антисеміти
Після року читання Писань, іноді по 12 годин на день, я вирішив порушити свою дитячу клятву й відвідати церкву. На службі пастор говорив про те, що Авраам був «батьком» євреїв і християн, зокрема батьком усіх тих, хто вірить в Ієшуа (Ісуса). Я замислився над такою вірою і усвідомив, що у мене її немає.
Якимось чином я зрозумів, що якщо у єврейського народу і буде Месія, то це має бути саме Ісус.
Незабаром після цього я вперше заглянув у Новий Завіт. Мій друг (той самий, якого я колись вигнав з дому) подарував мені маленький Новий Завіт у зеленій обкладинці. Я загорнув його в старі діряві шкарпетки та засунув у найдальшу шухляду шафи. Прочитавши перший рядок: «Родовід Ієшуа Месії, сина Давидового, сина Авраамового», я раптом якимось чином зрозумів, що якщо у єврейського народу і буде Месія, то це повинен бути саме Ісус.
Жити відповідно до своєї віри
Спочатку я нікому не говорив, що повірив в Ісуса. «Напевно, я єдиний єврей на землі, який вірить в Нього», — мовчки думав я. Але потім згадав, що на Мангеттені час від часу якісь «Євреї за Ісуса» роздавали брошури, які я навіть іноді з ввічливості брав. Інші євреї, які вірили, що Ісус — Месія, існували!
Один друг сказав мені, що «Євреї за Ісуса» проводять на Мангеттені вивчення Біблії, і я почав його відвідувати. А потім вирішив піти в біблійну школу.
Зустріч із Шошанною
Закінчивши її, я почав розповідати іншим євреям про Месію. Одного разу я роздавав євангелізаційні брошури місії «Обраний народ» на розі вулиць біля універмагу Bloomingdale. «Євреї за Ісуса» відправили на те саме місце свою групу волонтерів. До мене підійшла молода жінка і запитала, чи не можу я перейти на інший ріг перехрестя, тому що цю зону «призначили» їй. Я сказав їй кілька слів підбадьорення і дав свою візитну картку. Ось так у нас все і почалося — але нехай спочатку моя дружина, Шошанна, розповість свою історію.
Історія Шошанни
Я завжди хотіла знати Бога, якому молився мій дідусь
Я народилася в 1953 році в Детройті, штат Мічиган. Мої батьки, Джеррі Тіллеман і Лоїс Фарен Тіллеман, обидва були євреями європейського походження, які іммігрували до Сполучених Штатів у 1940-х роках. Більшу частину свого дитинства я жила з батьками та трьома братами і сестрами в місті Гранд-Рапідс у Мічигані.
Мій прадід, Морріс Зінгер, був ортодоксальним євреєм родом з Росії. Кожне літо я проводила в Детройті у «дідуся Зінгера». Щоранку я спостерігала, як дідусь одягав тфілін і читав єврейські літургійні молитви. Я тихо сиділа в протилежному кутку кімнати в кріслі-гойдалці й погойдувалася в такт з ним (релігійні євреї під час молитви ритмічно погойдуються). Я знала, що в такі моменти дідусь розмовляє з Богом. Я хотіла говорити з Богом, як мій дідусь, тому мавпувала його. Звичайно, я нічого в цьому не розуміла. Я просто вірила, що Бог реальний.
Життя в режимі виживання
Ми відвідували реформістський храм, і щонеділі я ходила вранці на заняття єврейської релігійної школи. Синагогу ми відвідували регулярно до моєї конфірмації2 у 13 років. Потім мама пішла від нас, і наша сім'я розвалилася. Мій батько працював сантехніком, він проводив на роботі дуже багато часу, і ми, четверо дітей, залишилися без нагляду. Мама відвідувала нас лише зрідка, а батько ще кілька разів одружувався, намагаючись знайти нам нову маму. Наша єврейська освіта обірвалася так само раптово, як і щасливе сімейне життя.
Я жила в режимі виживання, моє життя занурювалося в хаос. Це були жахливі роки, сповнені страху і відчуття, що я нікому не потрібна. При цьому я завжди молилася Богу. Здебільшого я просто плакала ночами й задавала Йому питання. Я не розуміла, як жити в тих обставинах, в яких опинилася, тому в старших класах почала вживати всілякі наркотики. Мені все ж якось вдалося закінчити школу, після чого я одразу ж сіла в машину з одним із друзів, проїхала через всю країну й опинилася в Сан-Франциско.
Я була в духовному пошуку. Я хотіла знати Бога, якому молився мій дідусь Зінгер.
У духовному пошуку
Я тинялася від одного місця роботи до іншого, від одних стосунків до інших, відучилася попутно на курсах у коледжі. Але я була в духовному пошуку. Мені хотілося пізнати Бога, якому молився мій дідусь Зінгер. Тому я почала ходити в консервативну синагогу, але задоволення в цьому не знайшла. Потім я почала читати про східну філософію й релігію. Я заходила в книжкові магазини, сідала у відділі, де стояли книги на духовну тематику, і читала все, що привертало мою увагу.
Одного разу хтось залишив у моїй квартирі дві книги: Бхагавадгіту та Біблію, в якій був і Новий Завіт. Я взялася за обидві. Інтерес до Бхагавадгіти зник досить швидко, а ось Біблію я продовжувала читати. Ісус захопив мою уяву, і я попросила Бога дати мені знак, чи дійсно Ісус був тим, кого я шукала.
Незабаром після цього зі мною заговорила про Ісуса господиня квартири, яку я знімала, — а раніше вона ніколи цього не робила. Того ж дня в ресторані, де я працювала офіціанткою, я почула, що за одним із столиків клієнтка розмовляє про Ісуса зі своїми супутниками. Я почала потайки підслуховувати, і вона це помітила. Вона запитала мене, чи я християнка, я відповіла їй, що я єврейка. Тоді вона запитала, чи чула я коли-небудь про «Євреїв за Ісуса».
І тут я згадала, як багато років тому зривала плакати «Євреїв за Ісуса» з телефонного стовпа, пояснюючи своєму другові, що ці люди — брехуни. Але свій номер телефону я цій жінці все таки дала, і незабаром мені зателефонувала дівчина на ім'я Марта — слюжительниця «Євреїв за Ісуса».
У пошуках Ієшуа
Ми з Мартою почали зустрічатися щотижня, і 20 травня 1980 року я прийняла Ієшуа як свого Месію. Потім я почала відвідувати щотижневі біблійні заняття «Євреїв за Ісуса». А трохи пізніше одна подружня пара з моєї громади запросила мене жити до них в дім як повноправного члена сім'ї.
Хоча в мене була моя новознайдена віра, я все ще не могла відмовитися від старих звичок і відчувала глибокий сором. Я не могла позбутися безладних стосунків і пристрасті до наркотиків. Однак поступово милість Божа почала виганяти ці звички з мого життя — Він робив те, що я не була здатна зробити своїми силами. При цьому складна ситуація в моєму житті нікуди не поділася — батько фактично зрікся мене, мати була байдужа до моєї віри, і мені знадобилося чимало часу, щоб остаточно відмовитися від наркотиків і подолати почуття сорому за своє минуле.
Тому, коли «Євреї за Ісуса» запропонували мені стипендію на навчання в біблійному коледжі на Східному узбережжі, я погодилася, не роздумуючи.
Зустріч зі Стюартом
У 1984 році я познайомилася з молодим чоловіком на ім'я Стюарт, з яким ми обоє роздавали євангелізаційні буклети біля магазину Bloomingdale на 59-й вулиці в Нью-Йорку. У перший же день знайомства я подумала: «Він просто ідеальний чоловік для мене».
Кілька місяців по тому я вже жила в Нью-Джерсі, але хотіла бути в Нью-Йорку і розповідати людям про Ієшуа! Керівник моєї громади сказав, що Стюарт якраз шукає волонтерів, і я з радістю погодилася. Після однієї з наших поїздок Стюарт запросив мене на вечерю і в кіно. І на першому ж побаченні сказав: «Якщо ти готова допустити, що одного дня вийдеш за мене заміж, тоді ми можемо продовжувати зустрічатися. Якщо ні, то це наше останнє побачення».
Через кілька місяців ми вже були заручені. А в 1986 році в містечку Самміт штату Нью-Джерсі ми одружилися. З того часу минуло вже більше 30 років. У 1987 році у нас народилася дочка, а в 1989 — син. У той час Стюарт керував месіанською громадою в Коннектикуті.
Стюарт і Шошанна: разом жити для Ієшуа
Ми з нашими двома дітьми багато разів переїжджали з штату в штат — з Коннектикуту в Квінс, потім в Нью-Джерсі, у Флориду і в Південну Кароліну.
Нам, віруючим євреям у першому поколінні, довелося зіткнутися з безліччю труднощів, особливо у відносинах з нашими сім'ями. Ми вже інакше дивилися на єврейські свята, і нам доводилося не раз вирішувати делікатні проблеми, пов'язані з нашою вірою. Деяким з наших рідних здавалося, що, якщо ми віримо в Ісуса, то постійно їх засуджуємо.
Йти за Богом – найкраще рішення з усіх, що ми будь-коли прийняли.
У 2009 році кожного з нас індивідуально, але обох одночасно, Бог покликав до Нью-Йорка нести благу звістку про Ісуса нашому єврейському народу. Бог чітко дав зрозуміти нам обом, що Він хоче, щоб ми були тут з абсолютно конкретною метою, — Він і сьогодні продовжує благословляти і помазувати нас трудитися в цьому місті. У нас було чимало труднощів, але слідувати за Богом — це найкраще рішення з усіх, що ми будь-коли прийняли.
Стюарт каже: «Моя пристрасть — євангелізація та наставництво. Я дуже люблю ділитися доброю вістю про Ісуса з моїм єврейським народом і разом з ними читати Слово Боже. Я шукаю будь-яку можливість послужити і бути благословенням».
Шошанна каже: «Історія мого власного життя спонукає мене допомагати жінкам із розбитими серцями. Виявляти любов до людей, вислуховувати їх і розвивати стосунки з ними — ось що я люблю робити. Бог був до мене довготерпеливий і не відмовився від мене, тому і я нікому не відмовляю в допомозі. Кожен день я намагаюся дотримуватися істини з 1 Івана 1:9: «Якщо сповідуємо гріхи наші, то Він, завше вірний і праведний, простить нам гріхи наші і очистить нас від усілякої неправди».
