А ви знали, що Сукот — єдине свято нашого народу, яке включає в себе одразу три свята? А ще це єдине свято, назване "святом нашої радості та веселощів". Воно, як і всі біблійні урочистості Ізраїлю, наповнене дивовижним і глибоким символізмом. Біблійні, як ви розумієте, означає, що вони встановлені не людьми, а прямим Божим указом, Його волею. І під час Своїх свят Бог був особливо близький до обраного Ним єврейського народу, говорив до нього, був серед нього. Отже, Сукот!
ТРОХИ ІСТОРІЇ
Про свято Сукот (סוכות) докладно написано в книзі Левит 23:35–44 та Повторення Закону 16:16. Там сказано, що на Сукот ізраїльтяни повинні були здійснювати паломництво до Храму в Єрусалимі, жити в сукках (куренях, סוכה), не робити жодної роботи в перший і останній дні свята, приносити жертви Богу та дотримуватися традицій, пов'язаних зі збиранням врожаю і арба’ат мінім («чотирма видами рослин», ארבעת המינים). Також у Свято куренів народ Ізраїлю збирався, щоб послухати читання Мойсеєвих Законів.
Цими днями завершилося будівництво єрусалимського Храму. Цар Соломон освятив його під час Сукоту, що детально описано у Першій книзі Царів та Другій книзі Хронік: коени (священники) та левіти перенесли всі священні судини у скинію та вівтар (Ковчег Завіту). Було здійснено святкове жертвопринесення. Освячення Храму стало всенародним святом.
НАЗВИ СВЯТА
Тора називає кілька імен для цього свята:
· Хаг а-Сукот (חג הסוכות) – “Свято кущів (куренів)” (Левит 23:34)
· Хаг ха-Асіф (חג האסף) – “Свято збору врожаю” (Вихід 23:16)
· Зман Сімхатейну (זמן שמחתנו) – “Свято радості та веселощів” (Повторення Закону 16:14).
· Хаг (חג) – “Свято” (Левит 39:41)
· Перші два дні називаються Сукот (סוכות)
· Сьомий день називається Хошана Раба (הושענה רבה) – “Велика Осанна”
· Восьмий день називається Шміні Ацерет (שמיני עצרת) – “Свято восьми днів” або буквально “Восьмого — святкові збори”
· Дев'ятий день свята називається Сімхат-Тора (שמחת תורה) – “Радість Тори”
Навіщо так багато назв? Давайте розберемося докладніше.
ХАГ СУКОТ — СВЯТО КУРЕНІВ
Це перша назва свята — і основна (Левит 23:41–43). Після повернення нашого народу з полону, свято було доповнене новими елементами (про це говорять книги Ездри і Неємії) і стало іменуватися Сукот — на згадку про дні, коли наші предки дорогою з Єгипту жили в куренях або наметах (на івриті – суккот, סוכות): “…щоб знали роди ваші, що в куренях поселив Я синів Ізраїля, коли вивів їх із землі єгипетської” (Левит 23:43).
Назва ця говорить нам про те, що діти Ізраїлю жили у куренях, коли 40 років мандрували пустелею. І вірний Бог дбав про народ усі ці роки.
Курінь / куща / намет — це символ Божої опіки, покрову, Божої турботи. Адже, не маючи куренів, євреї просто померли б від жару розпеченої пустелі.
Сам наказ у книзі Левит ставити курені у дні свята — це наказ не забувати. Тому що ми іноді збіднюємося на пам'ять і забуваємо те, що Господь зробив для нас. Забуваємо, що це Він — наше забезпечення, наш покров та опіка. Минають дні пустелі, труднощів, випробувань, і ми легко забуваємо про Боже піклування. Але саме в пустелі серед випробувань формувався характер євреїв, піднімалися герої та ремствувачі. І Бог виростив нове покоління Ізраїлю саме там. Ми не повинні забувати Його покров і милість у тій пустелі нашого життя, яку Він пройшов з нами. Про це нагадує нам і Псалом 91:1.
ХАГ ХА-АСІФ — ЗБІР ВРОЖАЮ
Коли давній Ізраїль жив у своїй землі, це свято було висловленням подяки Богові за врожай і залежності від Божої милості (адже це Бог посилає дощ на землю, і вона дає врожай). Кожен єврей тих часів розумів, що все необхідне для життя походить від Бога. Це було загальнонаціональне свято під назвою Хаг ха-Асіф (Левит 23:39).
У цей час року хлібороб вже зібрав свій урожай і, радіючи, чекав від Бога дощу для нових плодів. Лише стосовно цього свята сказано в Торі: "будеш веселитися перед Господом, своїм Богом" (Повторення Закону 16:11).
Зібраний врожай вказував на вірність Бога, який благословляє і не залишає Своїх дітей (Івана 14:18). Він сказав: "Вас не покину і не відступлю від вас». Так і відбувалося з тими, хто ходив з Богом і вірив Йому — вони отримували свої жнива і не залишалися сиротами. Тому що сирота завжди знаходиться в пошуку шматка хліба, у нужді, жебрацтві. Але Господь обіцяв, що так не буде, і в Хаг ха-Асіф євреї раділи, дякували, приносили перші плоди Богу в Храмі!
ХОШАНА РАБА — ВЕЛИКА ОСАННА
Є щось особливе у сьомому дні свята — Хошана Раба. Назва його походить від слів хоша на (“Ми молимо — спаси!”), які багато разів повторюються у молитвах цього дня. У давнину потрібно було обійти храмовий жертовник сім разів, повторюючи слова молитви: “Молимо Тебе, Господь: спаси нас!” Саме цими словами зустрічав народ Ісуса, коли Він урочисто в'їжджав до Єрусалиму. Радіючи, люди зрізали пальмові гілки і колихали ними.
І в наші дні зі словами тієї ж молитви сім разів обходять біму (підвищення в синагозі, на якому читають Тору), тримаючи в руках Писання. При цьому прийнято багаторазово потрясати лулавом, що символізує молитву про дощ.
ПІДНЕСЕННЯ ЛУЛАВА
У момент, коли народ радів і дякував за врожай, виконувався наступний особливий ритуал під назвою «піднесення лулава». Лулавом називається як лист пальми, що входить у набір із чотирьох рослин, так і весь цей набір разом. Зв'язку з чотирьох рослин прийнято піднімати під час молитви та похитувати нею. Кожна з цих рослин символізує певний тип людей:
· етрог, що має і смак, і запах, — це євреї, які знають Тору і роблять добрі справи;
· лист фінікової пальми, що дає плід солодкий, але без запаху, — це євреї, які мають знання Тори, але не роблять добрих справ;
· мирт — рослина неїстівна, але приємно пахне — це євреї, від яких, як аромат, виходять добрі справи, але вони не читають Писання;
· ерба, що не має ані смаку, ані запаху, — це євреї, які не знають Тору і не роблять добра.
І наш Бог усіх поєднав в один букет — один народ — щоб допомагали один одному, просвіщали один одного і відповідали один за одного. Згідно з іншим тлумаченням, кожна з рослин — це символ певної частини людського тіла:
· етрог — це серце,
· тонкий та прямий пальмовий лист — хребет,
· мирт із його овальними листочками — очі,
· верба — вуста.
Зібрані разом, вони складають людину, всім серцем віддану своєму Творцеві.
ШМІНІ АЦЕРЕТ — СВЯТО ВОСЬМИ ДНІВ
Наставав восьмий день свята. І що? Час розходитися? Але ні, Бог просить своїх дітей залишитися ще трохи, побути один з одним і з Ним у курені. Цей день свята вчить нас терпінню і посвяті (ми-то вже налаштувалися йти додому). Шміні-Ацерет — не просто день радості та святкування, він має також бути жертвою Богові.
СІМХАТ-ТОРА — РАДІСТЬ ТОРИ
Із закінченням свята, в день Сімхат-Тора, завершується і річний цикл читання Тори. Завершується, щоб відразу розпочатися наново, символізуючи вічність єврейського народу.
ПРО ЩО Ж НО ЦЕ СВЯТО?
Свято куренів нагадує нам про минуле — про наше визволення з єгипетського та вавилонського полону та очікування зборів радості в майбутньому. Він також нагадує про великий Сукот, який ще попереду: «Затим уся решта із усіх народів, що приходили супроти Єрусалиму, буде приходити щороку для поклоніння Цареві, Господові Саваотові, і для святкування празника куренів» (Захарія 14:16).
«І побачив я нове небо і нову землю; бо перше небо і перша земля минулися, і моря уже немає. І я, Іван, побачив святе місто Єрусалим, нове, що сходило від Бога з неба, приготовлене, як наречена, оздоблена для чоловіка свого. І почув я дужий голос із неба, котрий казав: "Ось, скинія Бога з людьми, і Він буде жити з ними; вони будуть Його народом, і Сам Бог з ними буде їхнім Богом; І витре Бог кожну сльозу з очей їхніх, і смерти вже не буде, ні плачу, ні зойку, ні хвороби уже не буде; бо попереднє минулося"» (Об'явлення 21:1-4). Час царювання Месії, передречений пророком, — це час примирення та єднання.
Через символи та традиції святкування Сукоту Всевишній дає нам зрозуміти, що ми — чужинці й приходьки на цій землі. Краплі дощу, спека сонця, вітер — все це має проникати через дах куреня, показуючи ненадійність, тимчасовість будь-якого житла на землі. Наше тіло — теж хисткий курінь, а душа — його мешканка. Але Бог пропонує кожному постійне житло разом із Собою на небесах.
Сукот — це ще й свято великої надії! В останній день свята священник за звичаєм звершував молитву про дощ в Ізраїлі на весь наступний рік. Саме в цей день свята Ісус сказав: «Якщо хто спраглий, нехай приходить до Мене і п’є» (Івана 7:37). Ісус — вічне джерело води живої для нашої душі!
