Смерть за гріх: концепція з єврейських Писань
Один із популярних міфів про юдаїзм говорить, що в єврейському світогляді немає місця для ідеї про те, що хтось може померти за гріхи іншої людини. Але, всупереч таким твердженням, і Біблія, і єврейська традиція чимало говорять про смерть заради того, щоб інший або інші отримали прощення.
У єврейській Біблії описано звичайну практику принесення в жертву тварини, смерть якої заміщала смерть людини, що згрішила. У такий спосіб ізраїльтянин уникав смертної кари, оскільки призначена йому доля спіткала тварину.
Але іноді спокутою за гріхи народу ставала смерть іншої людини. Наведемо три приклади з біблійних писань: Числа 25:1-8; Вихід 32 і Друга книга Самуїла 21:1-14. У першому уривку смерть двох людей від рук Пінхаса зупинила уразу синів Ізраїлевих. У другому — те ж саме сталося після загибелі значно більшої кількості ізраїльтян. У третьому страта синів царя Саула послужила спокутою за гріхи народу. Немає жодних сумнівів у тому, що саме смерть людей зупиняла прокляття або відвертала Божий гнів. Рабин Джейкоб Мілгром коментує це так:
«Вчинене Пінхасом убивство одного з ізраїльських вождів виявилося достатнім для спокути («кіппер») Ізраїлю. Бог не зажадав додаткових жертв. Функція кіппер полягає в тому, що воно відвертає відплату, присікає її в зародку, припиняє її до того, як вона увійде в повну силу» [Джейкоб Мілгром. Коментарі до Тори Єврейського видавничого товариства: Числа. Філадельфія, Нью Йорк, Єврейське видавниче товариство, 1990. Стор. 477].
Мілгром згадує і два інших наведених нами приклади, в яких людська смерть приносила спокуту решті народу:
«У першому, Вихід 32:26-29, йдеться про наслідки поклоніння золотому тільцю, коли Левітам було сказано пройти через стан, вбиваючи без розбору всіх, хто опиниться на їхньому шляху, навіть своїх близьких родичів, щоб заспокоїти гнів Господній. Другий уривок, 2-а книга Самуїла 21:1-14, ... [розповідає про те, як] страта синів Саула стала необхідним засобом спокути — ціною, яку довелося заплатити, щоб припинилася посуха» [Там же, стор. 478].
Подібним же чином, у разі ненавмисного вбивства винний мав можливість втекти в «місто-притулок», але не міг уже покинути його межі до смерті первосвященика (Числа 35:25-32). Смерть первосвященика ставала спокутою за гріх убивці, і після неї така людина ставала вільною. Таку інтерпретацію можна знайти не тільки в християнстві, а й у Талмуді (Маккот 11б):
«Якщо ж, після того як людину визнають винною в ненавмисному вбивстві, первосвященик помре, то не слід йому вирушати у вигнання. Проте хіба не вигнання спокутує провину? Спокутує не вигнання, але смерть первосвященика» [Переклад за Джейкоб Мілгром. Числа. Філадельфія, Єврейське видавниче товариство, 1990, стор. 294. Також див. Гордон Дж. Венхем. Числа: Вступ і коментарі. Даунерс Гроув: InterVarsity Press, 1981, стор. 238 п. 2].
Мілгром коментує це таким чином: «Так само як первосвященик викуповує гріхи Ізраїлю своїм служінням за життя, … він викуповує і гріх вбивства своєю смертю». [Мілгром, там же].
Ймовірно, найбільш суперечливий уривок, який говорить про спокуту не просто через смерть будь-якої людини, а саме смерть і страждання Месії, ми знаходимо в Книзі пророка Ісаї 52:13-53:12. У талмудичний період цей уривок розуміли як пророцтво про прийдешнього Месію. У Середньовіччі, особливо під впливом Раші, набуло поширення тлумачення, згідно з яким у цьому уривку йдеться про єврейський народ загалом, хоча багато мудреців продовжували дотримуватися версії про Месію. Як доказ противники наводили аргумент, що текст у Книзі пророка Ісаї не може стосуватися Месії, тому що Бог забороняє людські жертвопринесення.
Безперечно, Він дійсно забороняє приносити людей у жертву, як це практикувалося в язичників. Однак у Біблії є приклади, коли тільки смерть винної людини або смерть первосвященика могла послужити повноцінним відкупленням. Крім того, «раб» із 53 розділу Ісаї віддає своє життя добровільно. Його не змушують помирати. Пізніше Ісус підтвердив, що смерть, яка наближалася, була Його добровільним вибором. Навіть якщо складалося враження, що Він ішов на смерть під тиском обставин, насправді Він добровільно помістив себе в ці обставини, щоб мати змогу сказати: «Я кладу моє життя, щоб знову його взяти. Ніхто його в мене не забирає, бо я сам кладу його від себе» (Івана 10:17-18). А також «Це моя заповідь, щоб ви любили один одного, як я вас полюбив! Ніхто неспроможен любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає» (Івана 15:12-13).
Мучеництво як спокута в єврейському богослов'ї
У єврейському розумінні смерть мученика може бути спокутною та рятівною.
«Ідея, що мучеництво якимось чином нейтралізує наслідки гріха і в такий спосіб стає спокутним, безумовно, присутня в текстах ранньорабиністичного періоду, хоч і не посідає в них центрального місця... "Умилостивлення за майбутнє світу" підкреслює важливість цього поняття для самих мучеників. Проте рабиністична концепція не обмежується позбавленням від покарання за гріх...» [Ахарон Агус. Зв'язування Іцхака і Месія: Закон, мучеництво, і позбавлення в ранній рабиністичній релігійності. Олбані: Державний університет, Нью Йорк Прес, 1988. Стор. 40-41].
Однак вона включає в себе цей аспект. Говорячи про мучеників, ми говоримо про людей, чия смерть може мати спокутну цінність.
Отже хто такий мученик? Тлумачний словник дає таке визначення: «людина, яка зазнає переслідувань і/або прийняла смерть за свої релігійні або світські переконання». У ширшому розумінні мучеником можна назвати когось, хто помирає заради певної мети.
Ієшуа може вважатися мучеником, бо 1) Рим виступав проти Нього, тому що Його послідовники бачили в Ньому царя, хоч і не в тому сенсі, в якому царем був Цезар; 2) більшість єврейських лідерів виступили проти Нього, тому що вбачали в Його заявах про божественне походження богохульство, а Його дії сприймали як неправильні, оскільки вони суперечили деяким традиціям. Також Він може вважатися мучеником, оскільки помер заради примирення з Богом спочатку євреїв, а потім і всіх інших народів.
Єврейські художники, як-от Марк Шагал, і багато поетів, які писали їдишем, використовували образ Ісуса як ілюстрацію єврейського мучеництва, яке зазнається від рук неєвреїв. У цьому випадку Ісус — будучи євреєм — представлений як сукупний образ усіх євреїв, які прийняли мученицьку смерть за всю історію людства. Проте Його смерть залишається унікальною серед смертей інших Його побратимів по вірі, тому що вона принесла спокуту не одній людині або групі людей, а всьому світу.
