Уявіть, що ви сидите в кімнаті розміром приблизно три метри в довжину і стільки ж у ширину. Її стіни та дах зроблені з переплетених гілок верби, мирта та пальмового листя. Повітря наповнене ароматами свіжих фруктів. Поглянувши вгору, ви бачите свіжі фініки, гранати, банани та виноград, що звисають зі стелі. Ще вище крізь просвіти між гілками імпровізованого даху видно зірки, що мерехтять у нічному небі. Обличчя людей, що сидять навколо вас, сяють посмішками; вони насолоджуються дружбою та приємною розмовою. Серед них є як світлошкірі, так і темношкірі — з Азії, Африки, Європи, Америки, Близького Сходу. Один чоловік має на голові тюрбан, інший — єрмолку, і всі вони говорять про Того, Хто щойно повернувся, — про Царя-Месію Ісуса!
Ласкаво просимо на майбутнє святкування Сукоту (Свята куренів). Колись це станеться. Семиденне свято Сукот — це насправді пророче свято. Воно передвіщає повернення Месії та показує нам картину майбутнього світу. З усіх єврейських свят, згаданих у 23-му розділі Книги Левит, лише це свято одного дня буде наказано святкувати й неєвреям. Ми бачимо це в 14-му розділі Книги Захарії, де пророк говорить про День Господній. Він описує жахливу битву, яка передуватиме часам великого миру, коли Бог встановить Своє правління та владу над усією землею. Усі народи, включно з тими, що колись вели війну проти Єрусалима, муситимуть приходити й святкувати Свято куренів разом із єврейським народом.
То що ж такого особливого в цьому святі, що Бог одного дня накаже всім народам світу святкувати саме його, сповіщаючи про вступ у силу Свого остаточного мирного плану? Ми можемо знайти ключ до сенсу цього свята в його символіці. Свято куренів багате на символи, але найпереконливішим є той, що міститься в самій його назві. У 23-му розділі Книги Левит Бог наказує дітям Ізраїлю щороку жити в куренях або кущах (суккот) протягом семи днів, «щоб знали роди ваші, що в куренях поселив Я синів Ізраїля, коли вивів їх із землі єгипетської» (Левит 23:43).
При цьому Бог хотів, щоб ми пам’ятали не стільки про курені, в яких жили наші батьки в ті небезпечні й непевні часи, скільки про уроки, які наш народ тоді засвоїв. Під час мандрівки пустелею Бог постійно наочно нагадував нам, що Він із нами й дбає про нас — хмарний стовп вдень і вогняний стовп вночі. Крім того, нашим батькам було наказано збудувати Мішкан (оселю) Бога (в україномовній традиції зазвичай називають Скинією Зібрання), що також вказувала на Божу присутність разом з єврейським народом у пустелі та Його забезпечення. Ось про що Бог бажає, щоб ми згадували під час Свята куренів. Так, Бог змусив нас блукати 40 років через нашу непокору, але Він не відправив нас блукати наодинці. Говорячи про Скинію, Бог обіцяв Ізраїлю, що це буде місце, «де буду відкриватися вам, щоб говорити з тобою» (Вихід 29:42). У Скинії перебувала Божа присутність, і саме там здійснювалося передбачене Ним спокутування (покриття гріхів). Бог створив святе місце для Себе посеред неслухняного й бунтівного народу.
Але гріх — це проблема не лише єврейського народу, це проблема всього людства. Коли гріх проникнув у людську природу, тісні стосунки людей з Богом були зруйновані. Святий не може терпіти зла, але у своїй милості Він встановив спосіб примирення з Ним через систему жертвоприношень. Пізніше Він дав цю систему Ізраїлю у вигляді закону, коли обраний народ блукав у пустелі.
Примирення Ізраїлю з Богом через дотримання Закону було лише передвісником Його мирного плану для всіх народів. Проблеми, що призводять до воєн, кровопролиття та розбратів, почалися не тоді, коли народи підняли мечі один проти одного, а коли люди почали воювати проти Бога. Саме тому проблему жорстокості, яку ми бачимо сьогодні у світі, неможливо вирішити за допомогою дипломатії чи мирних переговорів. Розбрати припиняться, коли всі народи підпорядкують свої серця на послух Богові, визнавши свою потребу в Його прощенні.
Царю Соломону відкрилося бажання Бога благословити весь світ, коли він молився під час церемонії освячення Храму. Бог навмисно влаштував так, щоб ця знаменна подія відбулася під час Свята куренів (1 Царів 8:2). Ковчег Завіту, який колись перебував у Скинії, було перенесено до щойно збудованого Храму в Єрусалимі. Божа слава наповнила Храм настільки, що священники не могли продовжувати служіння. Коли Соломон того дня промовляв свою велику молитву освячення, він визнав всесвітнє значення святої Божої присутності:
«Так само й чужинець, який не походить з Твого народу, Ізраїлю, а прийшов з далеких країв задля Твого Імені, оскільки почув про Твоє величне Ім’я, про Твою потужну силу й простягнуту правицю. Коли він прийде, і буде молитися в цьому Храмі, то Ти вислухай з небес, з місця Твого перебування, і вчини все те, про що проситиме Тебе чужинець, аби таким чином усі народи землі пізнали Твоє Ім’я і мали страх …» (1 Царів 8:41-43)
Мир серед «чужинців» або народів — це плід миру з Богом. Свято куренів символізує і те, і інше. Мир — це набагато більше, ніж просто відсутність конфліктів. Він пов’язаний не з якимось конкретним місцем, а з присутністю Бога як особистості. Там, де Він присутній, там, де Він мешкає, і є справжній та міцний мир.
Коли Єшуа (Ісус) прийшов у цей світ, у Ньому втілилася — у повному розумінні цього слова — Божа присутність і забезпечення. Бог у буквальному сенсі мешкав серед нас в особі Єшуа: «І Слово стало тілом, і перебувало між нами, і ми побачили славу Його, — славу як Єдинородного від Отця, повного благодаті й істини» (Івана 1:14).
Одного разу апостоли Петро, Яків та Іван піднялися з Єшуа на гору. Там вони побачили Його перетвореним, сяючим і в сліпучому вбранні разом із Мойсеєм та Іллею. Петро був вражений побаченим, але знайшов у собі сміливість заговорити і сказав: «Господе! Добре нам тут бути; якщо бажаєш, спорудимо тут три курені: Тобі одного, і Мойсеєві одного, і одного Іллі» (Матвія 17:4). Перебуваючи в стані подиву й благоговіння, Петро, ймовірно, висловив цю пропозицію, бо, як зазначає єврейський християнський богослов Альфред Едершейм, він усвідомив «наближення Месіанської ери» («Життя та часи Ісуса Месії», с. 385–386). Петро пам’ятав обітницю з 14-го розділу Книги Захарії. Він побачив у перетворенні Ісуса надію та обітницю виконання Божого остаточного мирного плану. Його думка була правильною. Він лише трохи помилився у часі — на пару тисяч років або близько того.
Петро був готовий насолоджуватися Божою присутністю. Однак той момент слави, повного задоволення та миру був лише підготовкою до майбутнього сум’яття.
Ми всі — мандрівники в пустелі цього світу. Але Бог перебуває з нами і направляє нас — вже не за допомогою вогняного та хмарного стовпів, а через Свого Святого Духа, який мешкає в кожному віруючому в Ісуса, викупленому Його кров’ю. Через Єшуа Бог обіцяв зустрітися з нами. Іноді ми бачимо відблиски Його слави, як Петро та Іван на Горі Преображення. Але, оскільки для нас ще не настав час відкласти все й насолоджуватися славою нашого Господа, нам, як і раніше, потрібні нагадування про те, що цей день наближається. Нам потрібно приділяти час, щоб насолоджуватися смаком Божої присутності, яку Він уже дав нам… щоб ми могли очікувати повноти того, що Він нам обіцяв.
Для тих із нас, хто знає Ісуса, у цьому ізраїльському святі криється велика надія. Прообразом цієї надії були Скинія Зібрання та курені, про які йдеться у 23-му розділі книги Левит. Застава для здійснення цієї надії була внесена, коли Ісус перебував серед нас і Своєю жертовною смертю сплатив повну ціну нашого спасіння. Через Його воскресіння Бог дав надію на постійний мир і вічне життя з Ним для євреїв і неєвреїв. І через мир з Богом ми матимемо мир один з одним.
Двері до кущі миру були відкриті для кожного племені, мови та народу, але ми все ще чекаємо на той день, коли всі народи святкуватимуть разом. І цей день колись настане для євреїв і неєвреїв, ізраїльтян і арабів, корейців і японців, чорношкірих і світлошкірих — народів, між якими ворожнеча дуже часто є нормою. Вони відмовляться від своєї ненависті один до одного і візьмуть пальмові, вербові та миртові гілки, щоб разом будувати курені на славу Божу.
Цей великий день був відкритий апостолу Івану у видінні, і його розповідь про це видіння дає нам додаткові докази того, що цей день настане.
«І почув я гучний голос із престолу, що промовляв: Ось Божа оселя з людьми; і Він поселиться з ними, і вони будуть Його народом, і сам Бог буде з ними — їхній Бог» (Об’явлення 21:3).
Найголовніше святкування Свята куренів відбудеться тоді, коли повернеться Месія. Це наша Благословенна Надія та впевненість, яку ми, віруючі, можемо мати навіть у найважчі часи. Нехай Господь наповнить наші серця прагненням цього дня. Нехай наша впевненість у майбутньому ґрунтується не на людських спробах тимчасового примирення, а на Божій присутності та обітниці Його остаточного плану вічного миру. Давайте святкувати!
