В юдаїзмі Тіш’абе-ав (буквально «дев'ятий день місяця Ав» за єврейським календарем) — це деньпоминання. Хоча він не входить до встановлених у Біблії священних днів, запереказами, і Перший і Другий Храм були зруйновані саме дев'ятого ава. Томуєврейський народ проводить цей день у пості, оплакуючи свою велику втрату тамолячись про відновлення Храму. Цього року Тіш’а бе-ав припадає на 23 липня.
Багато невіруючих євреїв не відзначають цей день, але для тих, хто більшрелігійний, він залишається гірким нагадуванням про те, що все йде не так, якмає бути, що поки в Єрусалимі немає Храму, в юдейській релігії немає і не можебути повноти. Чому ж ця давня будівля все ще має таку важливість?
Справжня значущість Храму полягала у Божій обіцянці Ізраїлю:
«Там Я буду зустрічатися з тобою, і розмовлятиму з віка, — з-поміж двоххерувимів, які над Ковчегом Свідоцтва, відносно всього, що маю сказати тобі дляІзраїльтян... Таке постійне всепалення буде впродовж ваших поколінь, передвходом до Намету Свідчення перед Господом. Там Я зустрічатимусь з тобою, атакож з тобою буду розмовляти» (Вихід 25:22, 29:42).
Двома стовпамиБожої обітниці були Його присутність та Його забезпечення. Він обіцяв житисеред Свого народу та говорити з ним. Він обіцяв викупити їхні гріхи, пробачитиїх і зробити святими. Спокуту забезпечувала кров тварин, що приносилися вжертву на вівтарі. Це мало відбуватися виключно у Храмі.
Жертви були засобом визнання та наглядною демонстрацією наслідків непослухуБогові. Таким наслідком була смерть. Бог не терпить гріх у жодній його прояві.Але Божа праведність і справедливий суд пом'якшуються іншими Йогодосконалостями — милосердям та співчуттям. Жертвопринесення були для Богаспособом проявити це милосердя та співчуття, дозволяючи заміщення. Замістьлюдини, яка вчинила гріх, вмирала тварина. У суспільстві, де основу економікистановило сільське господарство, тварини коштували дорого, і жертвувати нимилюдям було нелегко. Жертвопринесення було драмою найвищого ладу, і Храм бувсценою, на якій Бог наказав цю драму розігрувати. Тільки в цьому святому місціБог дозволяв здійснювати цю дію, сповнену глибокого змісту. Храм був серцемІзраїлю, центром його життєдайних зустрічей з Богом, де була Його присутність івиливалася Його спокутна сила.
Перший Храм простояв майже 400 років. Але поступово єврейський народ ставпокладати свою надію на сам Храм, а не на Того, Хто мешкав у цьому Храмі. Людиніби почали думати, що сила Божа прив'язана до самої будівлі і буде, як іраніше, з ними, навіть якщо вони звернулися до поклоніння ідолам. Богзастерігав їх, що прийде розплата, і в 586 році до н.е. вона прийшла — від рукзавойовників-вавилонян. Вони зруйнували Храм Господній, і для Ізраїлю цей деньстав воістину днем найбільшого лиха.
Неможливо описати словами той біль, який пережив тоді народ. У певномусенсі «кішкес» (нутрощі) Ізраїлю були вирвані з його тіла. Йоговпевненість у Божому покликанні та вищій меті свого існування була заснована наХрамі та на знанні, що Бог перебуває серед них. Без Храму народ Ізраїлю не мавпідтвердження Божої присутності й прощення.
538 року до н.е. Езра і з ним безліч ізраїльтян повернулися з вавилонськогополону до Єрусалиму, згідно з наказом перського царя Кіра Великого. Підкерівництвом Езри було збудовано Другий Храм, будівництво якого тривало 23роки. Другий Храм мав приблизно ті самі розміри, але був далеко не так багато ймайстерно прикрашений, як Перший. І схоже, що на той час у Святому Святих ужене було Ковчега Завіту. Це залишило в ньому найглибшу порожнечу, яка,здавалося, відображала відсутність слави Божої, що так сильно виявлялася уПершому Храмі.
Фактично, згідно зі свідченням давньоримського історика Тацита, колиримський генерал Помпей прийшов до Єрусалиму, він увійшов прямісінько до Храму,до самого Святого Святих. Вийшовши звідти, він із подивом вигукнув: «Тампорожньо! Там немає нічого, окрім темряви». І, зрозуміло, він мав рацію.Пізніше (починаючи з 19 року до н.е.) Ірод I спробував повернути Храму частину його колишньоїпишності. Роботи тривали майже 82 роки.
Ісус зробив багато своїх діл і часто навчав людей у Храмі або неподалік віднього. Храму були присвячені деякі з Його найсуперечливіших висловлювань,наприклад: «"Зруйнуйте цей храм, — і за три дні Я підніму його".Тоді юдеї сказали: "Сорок шість років будувався цей храм, а Ти за три дніпіднімеш його?" Він же говорив про храм Свого тіла» (Івана 2:19-21).
Іменуючи Себе Храмом, Ісус заявив, що в Ньому виповнилася Божа мета таобіцянки щодо Єрусалимського Храму. Одним цим коротким і глибоким твердженням,Ісус оголосив, що Він і є та сама присутність Божа, яка колись так сильновиявлялася у Храмі. Ісус ототожнив Себе не лише з Божою присутністю в Храмі,але й з храмовою жертвою, яку послав Господь. Твердження Ісуса звучало бабсурдно, якби не виповнилася друга частина Його пророцтва. Але Він дійсновоскрес із мертвих на третій день, як обіцяв, завдяки чому Його жертву за гріхбуло прийнято один раз і за всіх людей. Таким був Божий план із початку часів.Всі ці роки, коли в жертву приносилися тварини, були провісниками часу, колибезневинна особистість добровільно візьме на Себе покарання за гріхи людей,чого тварина ніколи не могла б зробити. Тієї самої жертви, завершення якої Богне став вимагати у Авраама (смерті його сина Ісака), Бог приніс Сам, пославшивласного Сина — Ісуса — померти за нас.
Ісус зробив ще одне пророцтво щодо Другого Храму — пророцтво зловісне, алевоно підтвердило Його заяви щодо Його власного життя та служіння:
«Вийшовши, Ісус пішов від храму; Його учні підійшли до Нього, щоби показатиЙому будівлі храму. А Ісус у відповідь сказав їм: "Чи не бачите все це?Запевняю вас: не залишиться тут каменя на камені, який не буде зруйнований"»(Матвія 24:1,2).
Ісус цілкомочевидно передрік руйнацію Другого Храму. Тіт та його римські легіони здійснилице передбачення, увійшовши до Єрусалиму і зруйнувавши не лише Храм, а й усемісто. Якою б жахливою не була ця трагедія для єврейського народу, вона з усієюясністю довела, що все, сказане Ісусом з Назарету, було правдою. На той частисячі євреїв вже повірили в Єшуа (Ісуса), а після руйнування Другого Храму в70 році н.е. їх приклад наслідували ще тисячі. І все-таки більша частина могонароду не повірила. Такою ситуація залишається і донині.
У цьому й полягає мій тягар і тягар місії «Євреї за Ісуса». Найстрашнішимлихом в історії єврейського народу стала не руйнація Храму, вчинена людськимируками, а порожнеча такої великої кількості сердець, в яких хоче жити Бог.Допоки мій народ не визнає Ісуса Месією, ті, чиї серця Бог хоче зробити своїмХрамом, позбавлені Божої присутності та дарованого ним викуплення. Для всіх,хто любить Бога Ізраїлю, це має бути приводом для скорботи. Я планую провести 23 липня в пості тамолитві за величезне лихо, яке спіткало мій єврейський народ, — невіра вїхнього Спасителя.
Я сподіваюся, що дехто з вас приєднається до мене. Перебуваючи разом упості та молитві, ми розділимо скорботу Самого Бога, який бажає, щоб жодналюдина не загинула. Ми вдячні за тих з нас, кого Він покликав, і молимося зате, щоб стати живими жертвами, якими Він хоче нас бачити, з вдячними серцями,які запрошують Його наповнити нас Своєю присутністю. Ми також можемо бутивпевнені, що одного разу Бог Ізраїлю наверне нашу скорботу за втраченими душамина радість. Він оберне лихо у велике свято, коли мій єврейський народ нарештіприйме Того, хто віддав Своє життя в жертву за всіх нас.
«Таким чином, весь Ізраїль спасеться, як написано: "Визволитель прийдеіз Сіону, Він відверне безбожність від Якова. Ось їм від Мене Завіт, коли усунуїхні гріхи!"» (Римлян 11:26,27).
