Часто християни вважають Старий Завіт застарілим, оскільки церковні доктрини чітко викладені в новозавітних Писаннях. Проте це — серйозна помилка! Чому? Ось кілька аргументів на користь актуальності та важливості Тори.
1. Єшуа (Ісус) і всі Його учні були євреями, що дотримувалися Тори. Вони вивчали, любили й цитували Тору, Пророків і Писання (ТаНаХ). Сам Єшуа цитував книгу Повторення закону частіше, ніж будь-яку іншу книгу в Писанні. У дитинстві Єшуа вивчав Тору і заучував її напам'ять разом з іншими єврейськими дітьми. Він також був знайомий із вченням ранніх мудреців Ізраїлю.
Коли Його запитали про найбільшу заповідь Господа, Єшуа процитував рядок з єврейської молитви Шма: «вє’ахавта ет Адонай елохейха бє’холь-лєвавха, у’вєхоль нафшеха, у’вєхоль мєодеха» — «І люби Господа, Бога твого, усім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією силою твоєю!» (Повторення закону 6:5). А потім додав заповідь: «вє’ахавта лє’ра’аха камоха, ані Адонай» — «люби ближнього твого, як самого себе. Я Господь» (Левит 19:18). Обидві ці заповіді наведені в Торі.
Адже Єшуа сказав, що Він прийшов не для того, щоб відмінити Тору або Пророків, але сповнити їх (Матвія 5:17-19). Пізніше Він скаже своєму ймовірному послідовнику: «якщо хочеш увійти у життя вічне, дотримуйся заповідей» (Матвія 19:17). Коли Його запитали про те, яких із них потрібно дотриматися, Єшуа послався на Десять Заповідей і закликав людину йти за Ним (Матвія 19:18-21).
2. Єшуа сказав, що єврейські Писання прямо свідчать про Нього (Івана 5:39). Як Його послідовники ми повинні розуміти, що Писання свідчать про Нього як про Царя Юдейського (Матвія 2:2, 27:11). Також, вивчаючи Тору, ми можемо повніше усвідомити славу і благодать Бога, що втілилися в постаті та справах нашого любого Машиаха. Ми можемо більш усвідомлено дякувати Єшуа за Його жертву і за те, як Він — Коен Гадоль (Первосвященик) Нового Завіту — виконав усі святі заповіді Бога від нашого імені.
3. Коли двоє учнів дорогою до міста Еммаус обговорювали розп'яття Єшуа, хто як не сам Учитель з'явився їм і пояснював з єврейських Писань? «І, почавши від Мойсея та від усіх пророків, розтлумачив їм сказане про Нього у всьому Писанні» (Луки 24:13-36). Ми, Його послідовники, теж повинні бути готові розповісти про те, як Єшуа розкривається в єврейських Писаннях.
4. Церква зародилася під час єврейського свята Шавуот (П'ятидесятниця) серед євреїв у Єрусалимі. Проповідь Петра в той момент (Дії 2:1-41) була цілковито єврейською, рясніла цитатами пророків і Давида, що не мало би ніякого сенсу для вуха язичників, навіть якби вони там були. Тому, скоріш за все, усі ті 3000 людей, які отримали спасіння того дня, були саме євреями.
Перші члени нової церкви (громади) регулярно зустрічалися в Храмі, куди язичники не допускалися (Дії 2:46). Написано також, що апостоли Петро та Іван вирушили до Храму для мінхи, тобто для післяобідньої молитви (Дії 3:1). І вони служили там виключно єврейському народу: «Чи бачиш, брате, скільки тисяч юдеїв, які повірили? І всі вони ревні прихильники Закону!» (Дії 21:20). Навіть після того, як їх посадили до в'язниці, а вони дивним чином звільнилися звідти, ангел сказав їм: «Ідіть, ставайте в храмі й кажіть народові всі слова цього життя» (Дії 5:20).
5. Пізніше, в листі до язичників, Єрусалимська громада порадила їм утримуватися від того, що найбільш огидне для євреїв, вважаючи, що язичники, які навернулися, перейдуть до вивчення Тори Мойсеєвої та інших єврейських Писань (Дії 15:19-21).
6. Апостол Павло був вихований євреєм, що дотримувався Тори. Він навчався в Єрусалимі у рабина Гамалиїла (Дії 22:3), онука знаменитого рабина Гілеля. Рабин Шауль, як називали Павла, добре зарекомендував себе в колах єврейської еліти того часу і навіть мав зв'язки з Синедріоном і Первосвящеником Ізраїлю (Дії 9:1-2). Навіть після свого навернення на шляху до Дамаску (Дії 9:1-21) він все ще усвідомлював себе євреєм. У Діях 23:6 Шауль зізнається в теперішньому часі: «Я фарисей». Він навіть заявляє, що в дотриманні Тори був бездоганний (тобто вів суто єврейський спосіб життя) (Филип'ян 3:6) і дотримувався Закону все своє життя (Дії 25:7-8, Дії 28:17).
Павло прийняв назорейську обітницю (Дії 18:18), жив «дотримуючись Закону» (Дії 21:23-24) і приносив жертви в юдейському Храмі (Дії 21:26). Зверніть увагу, він не тільки приніс жертви за себе для звільнення від обітниці назореїв, але й заплатив за жертви для чотирьох інших віруючих євреїв! Зверніть також увагу, що це було зроблено на прохання Якова, глави Єрусалимської громади (і зведеного брата Єшуа).
Павло регулярно відвідував синагогу: «…вони прийшли в Солунь, де була юдейська синагога. За звичаєм, Павло ввійшов до них і впродовж трьох субот диспутував з ними щодо Писання» (Дії 17:1-2).
Коли Павло писав язичницьким церквам: «Усе Писання богонатхненне й корисне для навчання, для докору, для виправлення, для виховання в праведності, щоби Божа людина була досконала, на всяке добре діло готова» (2 Тимофія 3:16,17), — він, звісно, мав на увазі єврейське Писання, оскільки Новий Завіт тоді ще не був складений.
Щоб зрозуміти послання Павла, нам потрібно пам'ятати про його рабинську освіту. Наприклад, коли він писав, що «всі пили той самий духовний напій, бо пили з духовної скелі, що йшла слідом за ними, а тою скелею був Христос» (1 Коринтян 10:4), то посилався на переказ, пізніше записаний в Талмуді. Згідно з цим переказом, Мойсей вдарив по скелі біля Хорива, і з неї вийшла вода, після чого цей камінь з водою «йшов слідом за синами Ізраїля через пустелю і щодня давав їм воду» (Тааніт, 9а; Бава Меція, 86б) до самої смерті Маріам (Числа 20).
7. Багато християнських конфесій визнають авторитет і Старого, і Нового Завітів. Але водночас відкидають вивчення Тори. Й навіть якщо єврейські Писання сприймаються серйозно, їх намагаються тлумачити буквально, як, наприклад, заповітні обіцянки Бога народу Ізраїлю, і привласнити все хороше виключно Церкві.
Це необачно і непослідовно, оскільки неможливо зрозуміти новозавітні Писання, як і саму церкву, ігноруючи культурний і теологічний контекст. Більше того, грецький текст Нового Завіту отримує допустимість і правдивість від єврейських Писань, а не навпаки.
Занадто багато християнських богословів підходять до цього питання «задом наперед», вбачаючи в Новому Завіті, особливо в певних ідеях, які приписують апостолу Павлу, фільтр, через який вивчають тексти Старого Завіту.
Богослови західних традицій мають згадати просту думку — «текст без контексту є всього лише приводом» — і покаятися в єресі богословських підмін, а також у ледь прикритому антисемітизмі.
З огляду на перераховані вище причини (та багато інших) життєво важливо, щоб християни вивчали Тору як частину цілісного Божого Слова.
