Звідки приходять пісні й чому вони приходять не до всіх?
Я був фанатом Боба Ділана з шістнадцяти років. У тому ж віці я вирішив, що неодмінно стану новим Бобом Діланом. Я навчився грати на гітарі та губній гармоніці, почав писати пісні й вірші, навіть виступав на невеликих концертах. Але була одна очевидна проблема: у мене не було такого таланту, як у Ділана — навіть приблизно.
Мені важко давалося добирання рим, а мелодії, які я писав, звучали затерто. Та я не здавався. Як і тисячі інших мрійників із модними «розтріпаними» зачісками та вживаними гітарами, я гнався за музою, яка, здавалося, не випускала Ділана зі своїх обіймів. Однак, як би я не старався, до мене в гості вона заходити не хотіла.
Минали роки, і муза Ділана знову опинилася в центрі уваги. Після виходу нещодавнього американського байопіка «Боб Ділан: Нікому не відомий» усі знову заговорили про 84-річного легендарного музиканта. Навіть покоління Z почало додавати його пісні до своїх плейлистів, чому чимало посприяв Тімоті Шаламе в ролі Ділана. (Так, схоже, тепер Шаламе для нас — провідник до величі.)
Протягом шести десятиліть Ділана називали як завгодно: від пророка до Шекспіра свого покоління. Колекція його нагород здатна заповнити собою цілу залу слави:
- 11 премій «Ґреммі»
- «Золотий глобус»
- «Оскар»
- Пулітцерівська премія
- Президентська медаль Свободи
Ах так, ще й Нобелівська премія з літератури (бо… а чому б і ні?).
Коли Діланові вручали Пулітцерівську премію, журі відзначило його «виняткову поетичну силу». Нобелівський комітет наголосив, що він «створив нові засоби поетичного вираження в межах великої американської пісенної традиції». А я тим часом безуспішно намагаюся знайти риму до слова «апельсин».
Я не знаю, як мені вдалося написати ці пісні.
Режисер стрічки «Боб Ділан: Нікому не відомий» включив до свого творіння фразу, приписувану Ділану:
«Знаєте, люди питають, звідки до мене приходять пісні, але насправді їх цікавить не те, звідки вони приходять. Вони хочуть знати, чому ці пісні не прийшли до них».
Ох. Це був відчутний удар по моєму самолюбству. Я надто добре знаю, як це — бажати, щоб пісні прийшли до мене, — сидіти, втупившись у порожню сторінку, і думати, чи не заблукала муза дорогою до мого дому.
Ділан якось зізнався, що написав свій хіт «Blowin’ in the Wind» усього за десять хвилин. Десять хвилин! Та я довше обираю, який сендвіч приготувати! А між тим ця пісня стала гімном цілого покоління. Тож звідки ж приходять такі пісні?
В інтерв’ю для телешоу «60 хвилин» у 2004 році Ділан сказав Еду Бредлі: «Я не знаю, як мені вдалося написати ці пісні. Ті перші пісні ніби самі написалися — майже чарівним чином».
Чарівним? Можливо. Але нещодавно я натрапив і на ще одне пояснення.
Перед виходом фільму «Боб Ділан: Нікому не відомий» громадська радіостанція Дулута, рідного міста Боба Ділана, взяла інтерв’ю в його давнього друга Луї Кемпа. Вони познайомилися в єврейському літньому таборі, коли Діланові (тоді ще Боббі Циммерману) було 12, а Кемпові — 11. Їхня дружба триває й донині.
Наприкінці інтерв’ю Кемп сказав дещо разюче:
«Він знає, що його талант — це дар від Бога, а він лише канал для передавання. Боб не вважає, що має привласнювати собі заслуги за це. Він розуміє, що вся заслуга належить Богові, адже саме Він благословив його таким даром».
Говорячи про те, що Ділана називають пророком і голосом покоління, Кемп зауважив, що сам музикант ніколи не сприймав цього всерйоз і лише посміювався з цього.
«Удача — це випадковість, — додав Кемп. — Але якщо з тобою стається щось добре, і ти усвідомлюєш, звідки це походить, то це вже не удача, а благословення від Бога. Його талант — це пряме благословення. Він це розуміє».
Суть творчості в його найкращому вияві полягає не в нас, а в тому, що проходить крізь нас.
Слова Кемпа змінили мій погляд на творчість. Раніше я сприймав талант Ділана як стіну, на яку не здатен видертися. Тепер же я бачу його як вікно — можливість побачити щось більше, ніж ми самі.
Суть творчості в його найкращому вияві полягає не в нас. А радше в тому, що проходить крізь нас. Як би ми це не називали — магією, удачею чи натхненням, — кожен мазок пензля, кожен рядок, кожна мелодія відображає щось божественне. І хоча не всі ми маємо такий дар, як у Ділана, кожен із нас благословенний здатністю творити по-своєму.
І так, мені не судилося написати великих пісень. Але, можливо, цього й не потрібно. Адже Той, хто дав Діланові його творчий дар, дав мені мій — а тобі твій.
В одній зі своїх притч Ісус сказав, що важливо не те, скільки талантів чи дарів тобі було дано, а те, як ти ними розпорядився. Незалежно від того, чи виявиться твій дар таким, що змінює світ, чи лише тихим внутрішнім імпульсом, Його настанови прості: використовуй те, що тобі дано.
І, мабуть, варто пам’ятати, Кому належить уся слава.
