Можливо, вона і була згадана тільки у двох розділах Буття (16 і 21), але, на мій погляд, відносно коротка сюжетна лінія Агарі аж ніяк не є приводом недооцінювати її значення.
Вона була єгипетською рабинею, загорділою сурогатною матір'ю і благословенним Богом ізгоєм. Вона була складною жінкою, яка тепер є символом складної історії. І ця історія становить для мене особливий інтерес.
Агар є матріархом арабського народу – мого народу. Вона народила сина від Авраама, патріарха єврейського народу — теж мого народу. Будучи дитиною батька-палестинця і матері-єврейки, я дуже гостро сприймаю конфлікт між цими двома народами і досліджую його походження. І пророчий зв'язок між двома моїми народами існує, як би болісно він не проявлявся.
Пророчий зв'язок між двома моїми народами існує, як би болісно він не проявлявся.
Вдивляючись у її життя і спадщину, я бачу какофонію благословень, страждань, мужності й несправедливості. Це не той випадок, який легко вписується в оповідну лінію, звичну в нашому сучасному розумінні цієї історії. Проте вона багата сенсами і глибоко розкриває характер Бога.
Історія Агарі містить мудрість, і надію, і безцінні уроки про те, як реагувати на складнощі, які підносить нам життя, — що, як мені здається, нам усім зараз, в умовах війни, не завадило б використовувати частіше. Розмірковуючи над її історією, я ясніше бачу таємничий і пророчий зв'язок між моїми народами.
1. Агар була відірвана від рідного дому.
Перед тим як Агар безпосередньо з'являється на сторінках Священного Писання, вона, імовірно, потрапила до Авраама і Сарри (тоді Аврама і Сари) під час їхньої подорожі до Єгипту, описаної в 12 розділі Книги Буття. Саме там сталася дивна історія, коли Аврам видав Сару за свою сестру, і фараон взяв її за дружину, обдарувавши Аврама безліччю худоби, коней і рабів. Коли на фараона обрушилися тяжкі лиха, він розкрив обман і вислав Аврама з дружиною з Єгипту, не забравши, однак, подаровані стада і рабів. Найімовірніше, серед останніх була й Агар.
Деякі єврейські богослови вважають, що Агар насправді була однією з доньок фараона, царівною, відданою Авраму і Сарі як дар спокути. Таким чином Агар стала служницею Сари.1 У єврейській традиції існує кілька версій щодо обставин цього ймовірного «подарунка». За однією з них фараон добровільно віддає свою дочку Агар Сарі як служницю. За іншою фараон передає своє майно (включно з Агар) Сарі в рамках їхнього шлюбного договору.2
Але навіть якщо її і не перетворили з царської доньки на рабиню, вимушене переселення з рідного Єгипту до чужого Ханаану мабуть стало для неї важким випробуванням.
2. Агар експлуатували.
Агар увійшла в історію цієї родини в переломний момент. Аврааму і Саррі було обіцяно потомство, але вони швидко старіли (Буття 12:1-3; 13:15-17). Сарра, бачачи, що після більш ніж десятирічного очікування вона залишається безплідною, вирішила взяти справу у свої руки. Вона сказала Аврааму: «Господь замкнув лоно моє, щоб мені не народжувати; я благаю тебе, увійди до служниці моєї: може, я буду мати дітей від неї» (Буття 16:2).
Авраам погодився, і Сарра «взяла …служницю свою, єгиптянку Агар, … і віддала її Аврамові, чоловікові своєму, в дружину» (Буття 16:3, виділено автором). Єврейське слово лака («взяла»), хоча й використовується часто в нейтральному значенні, тут, схоже, означає хапати, полонити, опановувати. Це те ж саме слово, яке кількома розділами раніше використовується для опису того, як Сара була взята фараоном за дружину (Буття 12:15, 19).
В обох випадках слово лака підкреслює нерівність сил. Сьогодні, прекрасно знаючи, до чого все це призвело, ми бачимо, якої серйозної шкоди може завдати нерівність сил. Звичайно, це виявилося біблійним передвістям складної плутанини, яка сталася далі. Сарра взяла виконання Божого плану у свої руки, Авраам узяв Агар, і Агар зачала.
Сьогодні, прекрасно знаючи, до чого все це призвело, ми бачимо, якої серйозної шкоди може завдати нерівність сил.
3. Між Агар'ю і Саррою не могла не виникнути неприязнь.
У той час фертильність була одним із визначальних чинників ідентичності та відчуття власної цінності жінки. А в ситуації, коли пророча обітниця про виникнення цілого народу була зав'язана на здатності однієї єдиної жінки народити дитину, я вважаю, що стрес, якого зазнавала Сарра, був у рази вищим.3 Вона, напевно, відчувала безпорадність, безвихідь і досаду, та проеціювала всі ці важкі почуття на Агар.
Коли Агар зачала, фертильність стала для обох жінок пасткою порівняння. Вона налаштувала їх одна проти одної так само, як це було згодом з Рахіллю і Лією або Анною і Пеніною. Агар почала зневажати Сарру, а Сарра зганяти на Агарі свою заздрість і злість (Буття 16:5).
Можливо, Агар боялася, що в неї заберуть дитину, а її саму виженуть, щойно її «роботу» буде виконано. Можливо, вона злилася, що її взагалі поставили в таке становище. А може, її здатність народжувати дітей, тоді як Сарра залишалася безплідною, справді стала роздмухувати її самовпевненість. Хай там що, вочевидь ця ситуація створила між ними порочне коло. І Агар втекла в пустелю.
4. Агар отримала гірко-солодке благословення.
Ангел Господній поставив їй, здавалося б, просте, але багатозначне запитання: «Звідки ти прийшла, і куди ти йдеш?»
Саме там, біля придорожнього джерела, Агар зустрічається з божественним. Ангел Господній знаходить її і ставить, здавалося б, просте, але багатозначне запитання: «Звідки ти прийшла, і куди ти йдеш?» (Буття 16:8). Вона знає, звідки прийшла, але ангел знає, куди їй потрібно йти далі, і пророкує:
«Повернися до господині своєї і підкорися їй … Примножуючи, розмножу потомство твоє так, що неможливо буде й порахувати його … Ось, ти вагітна, і народиш сина, і назвеш йому ім’я: Ізмаїл; бо почув Господь страждання твоє. Він буде поміж людьми, мов дикий віслюк; руки його на всіх, і руки всіх на нього; жити буде він у присутності братів своїх» (Буття 16:9–12).
Господь почув про її страждання. Агар дізнається, що вона теж має стати матріархом великого народу, благословенного численними нащадками. Це солодке благословення. Але через плід її утроби відбудуться великі чвари, конфлікти і страждання. Як гірко таке чути! Її син стане патріархом противників єврейського народу, і житиме у ворожнечі з усіма своїми братами.
Хоча благословення Ізмаїла було схоже на благословення, дане його батькові, воно містило істотну відмінність. Пов'язані через Авраама і розділені через Агар і Сарру, Ізмаїл та Ісаак поклали початок двом пророчо переплетеним сюжетним лініям, які тривають донині. Тяжкість і гіркота цього пророцтва робить подальшу реакцію Агарі ще більш вражаючою.
5. Агар стала першою людиною, яка дала ім'я Богові.
Вона стояла на узбіччі дороги, вагітна, відчуваючи себе одночасно благословенною і проклятою. Коли ангел Господній заговорив до неї, вона відчула й усвідомила, що її бачать. Тоді вона зробила те, чого ніхто раніше не робив: вона дала Богові ім'я — Ель-Рой, Бог, що бачить. «І назвала Агар Господа, Котрий говорив до неї, цим іменням: Ти Бог, Який бачить мене. Бо сказала вона: "Чи могла я також бачити тут Того, що бачить мене?"» (Буття 16:13). Агар — єдина людина в єврейській Біблії, хто дав Богові ім'я.4
Як правило, наречення комусь імені походить від сторони, що наділена владою. Чому ж принижена бездомна рабиня наважилася наректи ім'я Самому Богові? У той момент усвідомлення, що є Хтось, Хто знає її в усій повноті, вона інстинктивно проголошує духовну і метафізичну істину: Бог бачить нас і піклується про нас, особливо в найгірші моменти нашого життя. Вона довірилася Богові — Тому, Хто прийшов до неї туди, де вона перебувала, і знав її ім'я.
6. Агар побачила здійснення пророцтва.
Повернувшись до Авраама і Сарри, Агар народила Ізмаїла. Хлопчик ріс, і Авраам благав Бога включити його в обітоване Ним пророче благословення. Але Божий план для старої Сарри не був порушений або змінений. На той час, коли вона чудесним чином зачала і народила Ісаака, Аврааму було сто років, а Ізмаїлу вже 14.
Божий план для старої Сарри не був порушений або змінений.
Кілька років по тому, коли Ісаак був відлучений від грудей, Авраам влаштував великий бенкет. Але замість того, щоб святкувати зі своїм батьком і єдинокровним братом, Ізмаїл, згідно з деякими перекладами, насміхався над цією подією (Буття 21:9). У той час Ізмаїлу було років 16-18. Але його поведінка, швидше за все, була чимось більшим, ніж просто підлітковим бунтарством. Як і було передбачено його матері багато років тому, Ізмаїл уже «жив у ворожнечі» щодо свого брата. Сарра зажадала, щоб Авраам вигнав Агар та Ізмаїла, сказавши, що «не успадкує син рабині цей з сином моїм Ісааком» (Буття 21:10).
У якомусь сенсі Сарра мала рацію. Ізмаїлу не було призначено розділити унікальне покликання, яке Бог запланував для насіння Авраама через Ісаака (Буття 21:12). Але Агар і її нащадки теж були благословенні Богом, про що Бог знову нагадав їй у пустелі.
7. Агар мало не втратила свою дитину.
Авраам відправив Агар і Ізмаїла через пустелю, давши їм у дорогу їжі та води. Але, ймовірно, вони збилися зі шляху, у спекотній пустелі припаси незабаром вичерпалися, і мати з сином просто блукали під палючим сонцем. Ізмаїл знепритомнів, і Агар, поклавши його в тіні куща, відійшла подалі, щоб не бачити, як помирає її дитина. Обидва плакали в розпачі.
І Бог почув їхній плач:
«Ангел Божий з неба озвався до Агарі, і сказав їй: "Що з тобою, Агаре? Не бійся; Бог почув голос хлопчика звідти, де він залишився. Підведися, підведи сина, і візьми його за руку; бо Я утворю від нього великий народ"» (Буття 21:17-18).
Бог дав їм криницю з водою в пустелі, Ізмаїл напився та відновив сили. І знову Агар побачила, як збулося пророче благословення: Бог підтримав Ізмаїла і був з ним, поки він ставав чоловіком, а потім і батьком безлічі дітей.
Чим більш я розмірковую над історією Агарі, тим більш ціную її здатність приймати і солодкість, і гіркоту. Її вирвали з рідної домівки, експлуатували і вигнали, але вона також стала матріархом великого народу, була благословенна, побачена і почута Богом. Навіть попри те, що вона була далеко не ідеальною в моральному плані й дуже складною жінкою, її особистість мене надихає.
Мені теж доводиться приймати в цьому житті і солодкість, і гіркоту. Будучи водночас арабкою і єврейкою, я стикаюся і з тим, і з іншим ледь не щодня, часто відчуваючи всю глибину парадоксу, що міститься в благословеннях обох моїх націй.
У якомусь сенсі досвід гірко-солодкого благословення — це те, що ріднить обох моїх предків, Ізмаїла та Ісаака.
З висоти наших сьогоденних історичних знань, ми бачимо, як проявилася гіркота пророцтва Ізмаїла: життя його нащадків упродовж тисячоліть буяє конфліктами та ворожнечею, особливо щодо його братів. Але я бачу і солодкість: Боже благословення нащадкам Агарі стало причиною того, що я взагалі існую.
Будучи єврейкою, я бачу також солодкість і гіркоту приналежності до нащадків Ісаака. Ми обраний, відокремлений народ, і нам обіцяна батьківщина. Але Божа спадщина також зробила нас мішенню для непропорційно великої кількості ненависті та переслідувань упродовж усієї історії.
У якомусь сенсі досвід гірко-солодкого благословення — це те, що ріднить обох моїх пращурів, Ізмаїла та Ісаака. І хоча їхні благословення не однакові, і в Бога є особливий план для єврейського народу, якому Він був і завжди буде вірним, арабському народу теж є місце в Божому серці. Бог хоче одного разу об'єднати цих братів — і всі інші народи світу — у Своєму шаломі. Саме про цю надію говорить пророк Ісайя:
«І Господь явить Себе в Єгипті; і єгиптяни того дня спізнають Господа … Того дня Ізраїль буде третім з Єгиптом і Асирією; благословення буде серед землі, котру благословить Господь Саваот, кажучи: "Благословенний народ Мій — єгиптяни, і діяння рук Моїх — асирійці, і спадок Мій — Ізраїль"» (Ісаї 19:21, 24–25).
Я вірю, що одного разу нащадки Ізмаїла та Ісаака довіряться Ель-Рою так само, як довірилася Йому Агар. Довіряючи Богу нашого спільного патріарха Авраама, ми можемо прийняти благословення і нести гірко-солодкий тягар. Він Бог, що бачить, і Той, хто має план спокути і возз'єднання не тільки нашої сім'ї, а й усього світу.
автор - Ханін Галлберг
